Грінченко Борис Дмитрович [27.11(9.12). 1863, хутір Вільховій Яр на Харківщині, — 23.4(6.5) .1910, Оспедалетті, Італія], український письменник, критик, історик, етнограф, публіцист. Народився в сім'ї поміщика. З 1881 був вчителем. У розповідях і повістях Р. змальовано важке життя селянства: «Одна, зовсім одна» (1885), «Без хліба» (1884), «Під тихими вербами» (1901), класова боротьба в селі («Хатина», 1886), нестерпні умови роботи на шахтах («Серед чужих людей», 1889; «Панько», 1893). Для деяких його драм («На суспільній роботі», 1898—99; «На нову дорогу», 1905), повістей («Сонячний промінь», 1890; «На роздоріжжі», 1891) і розповідей характерний образ ліберала-просвітителя, що ідеалізується. Автор збірки віршів: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під солом'яним дахом» (1886), «Нові пісні і думи» (1887), «Під хмарним піднебінням» (1893), «Пісні і думи» (1895), «Хвилини» (1903) і коштовних етнографічних досліджень. Його «Словник української мови» (т. 1—4, 1907—09) відмічений премією Петербурзької АН(Академія наук) (1906).
Соч.: Пісання, т. 1—2, До., 1903—05; Драмі i комедiї, т. 1—2, До., 1909; Твори. [Вступ. ст. І. Пільгука], т. 1—2, До., 1963.
Літ.: Бiлецький О. I., Борис Грiнченко, в кн.: Пісьменник i епоха. Зо. ст.. До., 1963.
