Грунтові карти , карти, що відображують поширення грунтів на земній поверхні, їх особливості і властивості. Залежно від вмісту П. до. підрозділяють на загальних, на яких змальовують географічне поширення класифікаційних генетичних груп грунтів; грунтово-меліоративні — додатково показують меліоративні особливості грунтів (запаси солей, фільтраційну здатність, вміст каменів і т.п.); грунтово-ерозійні — міра еродірованності (або дефлірує) грунтів, їх податливість ерозії, ерозійно-небезпечні ареали і ін. Окрім названих синтетичних П. до., складають аналітичні карти (також звані картограмами, наприклад картограма агрохімічна ) , на яких показують ареали різних значень одного або декількох властивостей грунту, наприклад кислотності, солонцюватості, засоленності гранулометричного (механічного) складу. По масштабах П. до. ділять на детальних (1: 5000 і більше), великомасштабних (1: 10 000 — 1: 50 000), середньомасштабних (1: 100000 — 1: 300000), дрібномасштабних (1: 500 000 — 1: 2 000 000), оглядових (1: 2 500 000 і дрібніше). Див. зразки грунтових карт.
В СРСР детальні П. до. складають для дослідних полів, сортовипробних ділянок і т.п.; великомасштабні — використовують для внутрішньогосподарських організації територій і планерування агротехнічних, меліоративних заходів, середньомасштабні, а інколи і великомасштабні — для районного, обласного і республіканського планерування сільського господарства і лісового господарства; дрібномасштабні і оглядові — для народно-господарського планерування і учбових цілей. П. до. всіх масштабів застосовують для обліку грунтових ресурсів, проведення бонітіровки і економічної оцінки грунтів, а отже, для порівняльної оцінки умов діяльності з.-х.(сільськогосподарський) підприємств, проведення грунтового районування в наукових і прикладних цілях.
Основою для складання П. до. служать грунтові зйомки, основні положення і методика яких були розроблені В. В. Докучаєвим і Н. М. Сибірцевим. Грунтові зйомки включають польові дослідження (складання списку грунтів, створюючих грунтовий покрив, з врахуванням їх зв'язків з чинниками грунтоутворення — материнською породою, рельєфом, рослинністю, грунтовими водами, кліматом і ін.), проведення кордонів грунтових контурів з використанням матеріалів аерофотознімання, топографічних карт і з контролем цих кордонів на місцевості. П. до. середніх, дрібних і оглядових масштабів складають переважно шляхом тієї, що генералізує карт крупніших масштабів.
Перша П. до. Європейській частині Росії була складена (у масштабі 1: 8 400 000) і видана в 1851 під редакцією До. С. Веселовського, а потім (у масштабі 1: 2 520 000). у 1879 під редакцією Ст І. Чаславського. Згодом В. В. Докучаєвим і його учнями були створені науково обгрунтовані П. до. Європейській Росії і карта грунтових зон Північної півкулі. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції картографія грунтів розвивалася під керівництвом До. Д. Глінки, а потім Л. І. Прасолова. У СРСР складені П. до. світу (у масштабі 1: 50 000 000 і 1: 60 000 000, опубліковані в 1937 і 1964), П. до. материків (у масштабі від 1:10 000 000 до 1: 25 000 000, 1964), СРСР (1: 4 000 000, 1956), Європейській частині СРСР (1: 2 500 000, 1947) і ін.
П. до. складаються у всіх країнах світу. При загальній принциповій схожості вони розрізняються залежно від особливостей національних грунтових класифікацій, використання грунтів і методів їх поліпшення.
Літ.: Прасолов Л. І., Картографування грунтів СРСР, в кн.: 20 років радянської геодезії і картографії. 1919—1939, М., 1939; Грунтова зйомка. Керівництво по польових дослідженнях і картірованію грунтів, М., 1959; Грунтово-географічне районування СРСР, М., 1962; Керівництво по складанню грунтових і агрохімічних карт, під ред. А. Ст Соколова, М., 1964; Циганці А. Ф., Грунтове картірованіє, Л., 1967.
