Грим (франц. grime, буквально — забавний стариган, від староїтал. grimo — зморшкуватий), мистецтво зміни зовнішності актора, переважно його обличчя, за допомогою фарб, що гримують, пластичних і волосяних наклейок, парика, зачіски і ін. Характер Р. в театрі залежить від художніх особливостей п'єси, задуму актора, режисерської концепції і стилю оформлення спектаклю. Історія Р. сходить до народних обрядів і ігор, що вимагали від учасників зовнішнього перетворення. Традиційний, умовний по малюнку і фарбам Р. деяких форм китайського, індійського, японського і ін. театрів Сходу, зв'язаних при своєму виникненні з прадавніми військовими ритуальними обрядами, частково зберігся в цих театрах до теперішнього часу. Народні актори середньовіччя (скоморохи, жонглери і т. д.) розфарбовували осіб сажею, фарбувальним соком рослин. Примітивно-реалістичним Р. користувалися учасники середньовічних містерій мораліте (15—16 вв.(століття)). Р., що ідеалізується, узагальнений, був створений театром класицизму. У 2-ій половині 18 ст робилися спроби додати Р. велику характерність, індивідуальну виразність (Р. акторів А. Лекена, Ф. Ж. Тальма — Франція; Д. Гарріка — Великобританія, і ін.). Проте лише розвиток реалізму в театрі створив основу для розквіту мистецтва Г. Пьеси Н. Ст Гоголя, А. Н. Островського і ін. вимагали від актора уміння створити Г.- портрет, узагальнювальний індивідуальні і соціальні межі образу. Майстрами Р. були російські драматичні актори Ст Ст Самойлов, А. П. Ленський, Ст Н. Давидов, оперні артисти Ф. І. Шаляпін, І. В. Ершов і ін.
Найважливіше значення Р. в роботі над роллю додавав До. С. Станіславський. У практиці Московського Художнього театру мистецтво Р. стало одним з важливих компонентів режисерського задуму спектаклю. З того часу з'являється нова по суті посада художника-гримера, творчого помічника режисера і художника. Великий внесок у розвиток мистецтва Р. в радянському театрі внесли гримери-художники М. Р. Фалєєв, Н. М. Сорокин, П. Би. Лівшиц, І. В. Дорофєєв і ін. Розробкою теоретичних основ мистецтва Р. займався художник Р. Д. Раугул.
Мистецтво Р. в кіно має свою специфіку. Р. пристосований тут до умов операторської техніки цвето- і світлочутливості кіноплівки, до характеру освітлення. Якщо в чорно-білому кіно Р. грунтувався на принципі світлотіні, то в кольоровому кіно він має живописний характер. Колір грає тут не лише роль, що коректує, але і виступає як важливий засіб виразності. Збільшене зображення на екрані («крупний план») в кольоровому кіно зажадало особливо ретельної і копіткої роботи гримера-художника.
Літ.: Ленський А. П., Нотатки про міміку і грим, в його кн.: Статті. Листи. Записки, 2 видавництва М., 1950; Станіславський До. С., Моє життя в мистецтві, Собр. соч.(вигадування), т. 1, М., 1954, с. 113—25; Лівшиц П. Би., Сценічний грим, Л. — М., 1939: Раугул Р. Д., Грим, 2 видавництва, Л. — М., 1947.
