Горбатов Борис Леонтьевіч [2(15) .7.1908, Петромарьевський копальня, нині Первомайськ Ворошиловградської області, — 20.1.1954, Москва], російський радянський письменник. Член КПРС з 1930. У 1922 опублікував в газети «Всесоюзна кочегарня» першу розповідь «Ситі і голодні». Придбав популярність повістю «Вічко» (1928), присвяченому життю комсомольців 20-х рр. З 30-х рр. Р. працював нарисовцем в редакції «Правди», видав книги нарисів «Гірський похід» (1932) «Комінтерн» (1932), «Майстри» (1933). Повість «Моє покоління» (1933) передає революційний ентузіазм першої п'ятирічки, книга розповідей «Звичайна Арктика» (1940) — героїку освоєння Півночі. У роки Великої Вітчизняної війни Р. був військкором. Його талант яскраво розкрився в публіцистиці: «Листи товаришеві» (1941—42), «Олексій Куліков, боєць...» (1942), «Розповіді про солдатську душу». Повість «Нескорені» (1943; Державна премія СРСР, 1946) з великою силою малює патріотизм і непохитну волю радянських людей. Серед післявоєнних творів Р. нариси «В Японії і на Філіппінах» (1946—47; видавництво під назвою «Людина із стану “ета”», 1953), сценарій «Донецькі шахтарі» (1950, спільно с В. М. Алексєєвим, Державна премія СРСР, 1952). Виділяється романтичною схвильованістю 1-я книга романа «Донбас» (1951), присвячена радянській молоді 30-х рр. і зародженню стахановського руху. Після смерті Р. опублікована його п'єса «Одна ніч» (1956) і нескінчена книга «Олексій Гайдаш» (1955). Особливості письменницької манери Р. — гаряча, емоційна оцінка того, що відбувається, романтична підведена тону. Його головні герої — шахтарі, праця і побут яких він добре знав. Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Соч.: Собр. соч.(вигадування), т. 1-5, М., 1955—56.
Літ.: Колесникова Р., Борис Горбатов, М., 1957; Карпова Ст М., Відчуття часу, М.. 1970; Галін Би., Борис Горбатов, М., 1964; Російські радянські письменники-прозаїки. Біобібліографіч. покажчик, т. 1, Л., 1959.
