Гонкур (Goncourt) де, брати Едмон (26.5.1822, Нанси, — 16.7.1896, Шанпросе) і Жюль (17.12.1830, Париж, — 20.6.1870, там же), французькі письменники. Їх творча співдружність — своєрідне явище в історії світової літератури. У 50—60-і рр. брати Р. створили — при дивно міцному злитті два різних письменницьких індівідуальностей — романи, п'єси, дослідження по історії і мистецтву 18 ст і, нарешті, «Щоденник». У їх творах переплелися реалістичні і натуралістичні принципи художнього віддзеркалення дійсності. З традицією критичного реалізму пов'язаний їх інтерес до зображення сучасного життя, прагнення ретельне вивчити її і передати в своїх творах. У романі «Шарль Демайі» (1860) показана загибель таланту в світі підкупної преси; у «Рене Мопрен» (1864) психологічний аналіз сприяє викриттю буржуазної моралі. Брати Р. вводили в сферу художнього зображення життя «соціальних низів», малювали духовний світ людей «бідних класів»: роман «Сестра Філомена» (1861) і кращий їх роман «Жерміні Ласерте» (1865). У програмній передмові до нього автори вимагали права на зображення трагедії простої людини. Проте, проголошуючи гасло «документально точного відтворення життя» в романі, вони приходили до пасивного спостереження, до натуралістичного підпорядкування факту. Соціальний песимізм, аристократична аполітичність відводили їх від суспільств. конфліктів епохи. Підміна типового побутовим, соціального — фізіологічним, інтерес до патології, характерні для натуралізму як методу, властиві і романам братів Г. Натуралістічеськие межі особливо негативно позначилися в їх останніх спільних романах: «Манетт Саломон»(1867) і «Мадам Жервезе» (1869).
Основним художнім завоюванням братів Р. з'явилося створення імпресіоністської манери листа, передавальної якнайтонші душевні стани і суб'єктивні відчуття. Майстерністю живописного окреслення, виразністю стилю брати Р. збагатили традицію французької прози. Проте незрідка в їх імпресіоністських описах люди і предмети стають лише елементами зорового враження.
Відхід від принципів реалізму особливо відчуємо в творчості Едмона Р. (після смерті Жюля Г.). У 70—80-і рр. він, окрім робіт по японському мистецтву («Утамаро...», 1891, і «Хокусаї», 1896), написав декілька романів, в яких виявилися межі декадансу — асоціальність, розпад характеру, манірність стилю (роман «Шері», 1884). Кращий його твір — роман «Брати Земганно» (1879, русявий.(російський) пер.(переведення) 1936, 1959), присвячений долі братів — артистів цирку.
Брати Р. вели «Щоденник», який до 1895 продовжував Едмон; повністю був опублікований пізніше (1956—58). У «Щоденнику» знайшли віддзеркалення (часто суб'єктивне) літературне життя епохи естетичні погляди братів Р. і їх сучасників.
По заповіту Едмона Р. його стан перейшов до фонду щорічної літературної премії, яку присуджує Академія Гонкуров, що існує і в наші дні. Гонкуровськая премія — одна з почесних літературних винагород у Франції.
Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Полн. собр. соч.(вигадування) Вступ. ст. Ст Гофмана, т. 1—3, 6, М., 1911—12; Жерміні Ласерте. Актриса. Уривки з щоденника. Ред. і вступ. ст. Н. Рикової, Л., 1961; Щоденник... Вибрані сторінки. [Вступ. ст. Ст Шора], т. 1—2, М., 1964; Гонкур Е. де, Актриса (La Faustin). Вступ. нарис А. Ефроса, М., 1933; то ж, Пенза, 1957.
Літ.: Історія французької літератури, т. 3, М., 1959; Zola E., Les romanciers naturalistes, 2 éd., P., 1881; Billy A., Les frères Goncourt, P., 1954; Baldick R., The Goncourts, L., 1960 (є бібл.).
