Голосні , звуки мови, що протиставили приголосним. Поєднуючись в складі з приголосними, Р. завжди утворюють його вершину, тобто виконують функцію слогоносителя. Джерелом звуку в Р. є голос, що утворюється в гортані завдяки квазіперіодичним коливанням голосових в'язок. Надгортанні порожнини (глотка, рот, ніс), звані «надставною трубою», служать системою резонатора із змінним завдяки різним положенням рухливих вимовних органів контуром. Залежно від об'єму і форми системи резонатора при проходженні через неї повітряні струмені, що несе голосові коливання, відбувається посилення формант в тих або інших областях частот спектру, які і визначають характер Р. З акустичного боку Р. характеризуються наявністю чіткої формантной структури спектру і відносно високою сумарною звуковою енергією, а з артікуляторной боку — відсутністю шумообразующей перешкоди в мовному тракті і відносно невеликою силою видиху.
Фізіологічна класифікація Р. будується залежно від відповідного положення мови і губ; крім того, враховується участь носового резонатора і глотки (фарінкса). По руху мови уздовж порожнини рота розрізняють Р. по ряду. Р. переднього ряду утворюються при просуванні мови вперед (наприклад, російське «і», «е»); Р. заднього ряду — при відсовуванні мови назад (наприклад, російське «о», «у»); Р. центрального ряду — при знаходженні мови в середній частині рота (наприклад, деякі Р. в тюрк.(тюркський) мовах). Крім того, розрізняють Р. змішаного ряду, утворювані при розташуванні мови уздовж всієї порожнини рота (наприклад, російське «и»). По мірі підйому мови розрізняють більш закриті, або вузькі, Р., якщо вони утворюються при відносно більшому підйомі мови, і відкритіші, або широкі, якщо при їх вимовленні мова розташована відносно нижче. До Р. найбільш високого підйому відносяться Р. типа російського «і» і «у»; до Р. найнижчого підйому — Р. типа російського «а». Р. інших типів маються в своєму розпорядженні по різних мірах підйому між ними. По положенню губ (або за формою губного отвору) — Р. губні (інакше: погублені, лабіалізовані), наприклад російське «о» і «у», при вимовленні яких губи різною мірою округляються і висуваються вперед, і негубні, вимовні без такого положення губ, наприклад російське «а», «е», «і». Завдяки включенню носового резонатора шляхом опускання піднебінної завіски виходять носові (або назалізованниє) Р., наприклад у французькій мові; при піднятій піднебінній завісці виголошуються неносові. Звуження порожнини глотки веде до фарінгалізациі Р. — явища, широко використовуваного в арабських мовах.
В бінарній класифікації американського мовознавця Р. Якобсона і ін. розрізняються по диференціальних ознаках наступні типи Г.: компактні, в яких перша форманта розташована ближче до другої і третьої, і дифузні, в яких вона отстоїт далі від останніх формант; низькі, коли друга форманта знаходиться ближчим до першої, і високі, якщо вона ближче до третьої; дієзні, такі, що характеризуються підвищенням другої і вищих формант, і прості, такі, що не мають такого підвищення; бемольні, в яких відбувається зсув всіх формант вниз, і прості, такі, що не мають такої ознаки; напружені, такі, що відрізняються від ненапружених великим відхиленням формант від нейтрального положення.
Ряд і підйом Р. співвіднесені з їх акустичними характеристиками в тому, що при передніших голосних підвищується друга форманта, а із збільшенням підйому знижується перша форманта.
Літ.: Зіндер Л. Р., Загальна фонетика, Л., 1960; Матусевіч М. І., Введення в загальну фонетику, 3 видавництва, М., 1959; Фант Р., Акустична теорія речеобразованія пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964; Якобсон Р., Фант Р. М. і Халле М., Введення в аналіз мови, в збірці: Нове в лінгвістиці, ст 2, М., 1962, с. 173—230; Ungeheuer G., Elemente einer akustischen Theorie der Vokalartikulation, B., 1962 (є бібл.).
