Глоса (устар.)
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Глоса (устар.)

Глоса (від греч.(грецький) glossa — мова, прислівник; також — застаріле або діалектне слово і вираження),

  1) переведення або тлумачення незрозумілого слова або вираження переважно в древніх пам'ятниках писемності. У греків Р. вперше стали застосовуватися при вивченні поезії Гомера. Широкою популярністю користувалися т.з. Гомерівські глоси Александрійської епохи (Зенодота Ефесського). У подальшому Р. застосовувалися головним образом до тлумачень окремих місць Біблії, а також юридичних текстів. Т. н. Мальбергова Р., що складається з окремих франкських слів і виразів, приєднаних до латинського тексту Салічної правди, є самим древнім пам'ятником німецької мови, а Рейхенауськие Р., приєднані до латинської Біблії, — першим пам'ятником французької мови. З 17 ст Р. починають вивчати як коштовний матеріал для мовознавства.

  2) У староїспанськой поезії — вірш, що складається з 4 строф (переважно децим ) і чотиривірша-епіграфа (називається мотто), що передує їм, кожен рядок якого завершує відповідну строфу. Приклад: вірш «Про красуню, нещасну в заміжжі» До. Кастільехо.