Гейне (Heine) Генріх (13.12.1797, Дюсельдорф, — 17.2.1856, Париж), німецький поет, публіцист, критик. Народився в небагатій єврейській сім'ї. У університеті Р. числився на юридичному факультеті, але більш охоче відвідував заняття по філології і філософії. У 1821—1823 слухав лекції Р. Гегеля. Кращі вірші цього періоду увійшли до «Книги пісень» (1-е повне видавництво 1827). Поет-новатор, Р. тонко уловив склад і співучу інтонацію німецької народної лірики, позбавивши її від архаїзмів і дліннот. Народна пісня у нього міцно з'єдналася з ідеями політичного і соціального звільнення. У «Путніх картинах» (ч. 1—4, 1826—1831) представлена сучасна поетові Германію з її відсталістю, безплідною ученістю, безправ'ям і філістерством. У «Кніге Легран» виникають спогади про Велику французьку революцію, про Наполеона, в якому Р. хоче бачити її продовжувач. Розповідь про барабанщика Легране, про червоні марші гільйотини звучить революційним закликом, передвістям кінця Реставрації і владицтва Священного союзу.
В травні 1831 Р. виїжджає до Франції і стає політичним емігрантом до кінця своїх днів. Німців він захоплює політичним досвідом французів, їх прикладом активної політичної боротьби. Його вигадування «Французькі справи» (1832) і «Лютецію» (1840—47, окреме видавництво 1854) — хроніка і аналіз французького політичного життя. У нарисах «Французькі художники» (1831), листах «Про французькій сцені» (1837) Р. проявив себе як першокласний художній критик. Ознайомленню французів з життям і культурою Німеччини служили соч.(вигадування) Р. «Романтична школа» (йому. видавництво 1833, повніше 1836), «До історії релігії і філософії в Германії» (йому. видавництво 1834, франц.(французький) видавництво 1835). У першому з них Р. засуджував німецьких романтиків за тяжіння до союзу з феодальними силами, з католицькою церквою, але і відзначав їх заслуги як знавців і пропагандистів народної витівок. культури. Найбільшим представником німецької літератури був для Р. переконаний реаліст, залицяльник природи І. Ст Гете. Проте Р. засуджував примирливе відношення Гете до німецької буржуазії філістерству. Р. зумів угледіти революційний характер діалектики Гегеля, що було мале доступно його сучасникам; Ф. Енгельс високо оцінив філософську прозорливість Р., хоча власне філософське кредо Р. обмежувалося пантеїзмом, через який він хотів примирити ідеалістичну філософію з матеріалістичною. У Парижі Р. вивчав доктрини французьких соціалістів. При цьому він не вірив в мирне впровадження соціалізму. Утопісти виключали політичну боротьбу, Р. же був її прибічником. У памфлеті «Людвіг Берне» (1840) Г. піддав критиці групу «Молода Німеччина» і перш за все обмеженість політичних поглядів Л. Берне .
В 1843—44 написані «Сучасні вірші». У 1843 опублікована поема «Атта Троль», в 1844 — «Німеччина, зимова казка». Перша направлена проти йому.(німецький) міщан, що видають карикатуру на соціалізм за достеменний, причому в його національному, йому.(німецький) вигляді. Друга — огляд силам, які могли б зробити йому.(німецький) революцію, заклик до того, щоб ця революція прошла в найбільш радикальних формах. Націоналізм, мілітаризм викриваються в Р. як злі вороги демократії.
Політичні вірші Р. — зразок реалізму в поезії, що поєднує гостру злободенність з далекими ідейними перспективами. Важливе значення для творчості Р. в цей період мала зав'язалася в грудні 1843 в Парижі дружба з молодим До. Марксом. Глави «Німеччини, зимової казки» друкувалися в 1844 в паризькій газеті німецьких емігрантів «Форвертс» («Vorwärts»), в редагуванні якої брав участь Маркс.
З 1846 Р. стає жертвою болісної хвороби, що прикувала його до ліжка і можливості брати участь в Революції 1848, що позбавила: його вірші лише зрідка з'являлися у пресі. У 1851 виходить «Романсеро» — книга віршів, що знаменує особливий етап в творчості Г. Ськорбь і іронія цієї книги підказали і особистими мотивами, і поразкою буржуазної революції в Європі. У 1853—54 публікуються «Визнання». Р. оголошує в цьому творі про своє звернення до релігії, але з кепкуванням за власною адресою; Р. і останніми роками життю повертався до політичної поезії, батоживши помилки революційного руху, з надією, що рух відродиться в новому, вищому вигляді.
Вже за життя Р. був оточений всєєвропейськой славою. У Росії його вірші переводили М. Ю. Лермонтов, Ф. І. Тютчев, А. А. Фет, М. Л. Міхайлов, І. Ф. Анненський, А. А. Блок. З глибокою симпатією к Г. відносилися Н. Р. Чернишевський, Н. А. Добролюбов, М. Е. Салтиков-щедрін. Дуже популярним в 40-і рр. 19 ст було вірш «Доктрина», перший рядок якого («Бий в барабан і не бійся... «) Н. А. Добролюбов поставив епіграфом до статті «Коли ж прийде справжній день?» (1860). Цікаву статтю про Р. написав Д. І. Пісарев. У СРСР творчість Р. викликала безліч нових інтерпретацій і переведень (Ю. Н. Тинянов, Ст Ст Льовік, В. А. Зоргенфрей і ін.). У гітлерівській Німеччині соч.(вигадування) Р. спалювалися на вогнищах. Після розгрому фашизму спадщина Р. відродилася в ГДР(Німецька Демократична Республіка) і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини).
З 1969 в ГДР(Німецька Демократична Республіка) виходять повні збори соч.(вигадування) Р., розраховане на 50 томів.
Соч.: Samtliche Werke, hrsg. von Е. Elster, Bd 1—4, Lpz,, 1924; Werke, Bd 1—5, [9 Aufl.], B. — Weimar, 1967; Briefe, hrsg. von F. Hirth, Bd 1—6, Mainz, 1950—56; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування), вступ. статті Г. Лукача (т. 1), А. І. Дейча (т. 2), А. З. Лежнева (т. 4), Н. Я. Берковського (т. 8), т. 1—12, М. — Л., 1935—49; Собр. соч.(вигадування), вступить, ст. Д. І. Заславського, т. 1—10, Л., 1956—59.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Про мистецтво, т. 2, М., 1967; Пісарев Д. І., Генріх Гейне, Соч., т. 4, М., 1956; Мерінг Ф., Літературно-критичні статті, [М. — Л.], 1964; Луначарський А. Ст, Гейне — мислитель, в його кн.: Статті про літературу, М., 1957; Хавтаси Р., Теорія мистецтва Р. Гейнеом, Тб., 1956 (на вантаж.(грузинський) яз.(мова)); Корню О., К. Маркс і Ф. Енгельс. Життя і діяльність, т. 1, М., 1959, гл.(глав) 7; Рейман П., Основні течії в німецькій літературі 1750—1848, М., 1959; Берковський Н. Я., Генріх Гейне, письменник народній Німеччині, «Зірка», 1956 № 2; Шиллер Ф. П., Генріх Гейне М., 1962; Дейч А. І., Поетичний світ Гейнеа, М., 1963; Гиждеу С., Р. Гейнеа, М-код,, 1964; Історія німецької літератури, т. 3, М., 1966; Генріх Гейне. Бібліографія російських переведень і критичної літератури російською мовою, [сост. А. Р. Льовінтон, ред. Я. М. Металів], М., 1958; Hirth Fr., Heinrich Heine. Bausteine zu einer Biographie, Mainz [1950]: Victor W., Marx und Heine, [3aufl.], B., 1953; Wadepuhl W., Heine-studien, Weimar, 1956: Kaufmann H., Politisches Gedicht und klassische Dichtung. Heinrich Heine, B., 1958; Hofrichter L., Heinrich Heine. Biographie seiner Dichtung, Gött,, [1966]: Wilhelm G., Heine Bibliographie Tl 1—2, Weimar, 1960; Seifert S., Heine-bibliographie. 1954—1964, B. — Weimar, 1968; Mende F., Heinrich Heine. Chronik seines Lebens und Werkes, B., 1970.
