Гвінея Верхня , 1) назву частини атлантичного побережжя Африки між мисом Кабу-рошу на З. і вершиною затоки Біафра на Ст 2) Північна Гвінея — природна область Західної Африки, прилегла на З. і Ю. до Атлантичного океану і Гвінейської затоки, на С. обмежена приблизно 10—12° с. ш.(північна широта), на Ст — 9—10° ст д.(східна довгота) Береги на крайньому З. мелкорасчлененниє, абразійні, бухти, в останній частині переважно вирівняні — абразійні, абразійно-акумулятивні, лагунні, на крайньому Ст — дельтові (дельта р. Нігер). Над неширокою смугою берегової низовини піднімаються, частиною поступово, частиною крутими уступами, гірські масиви, структурні плато і піднесені цокольні рівнини, що об'єднуються під загальною назвою Північно-гвінейська піднесеність . Переважаючі висоти до 500—1000 м-код , найбільша —1948 м-код (р. Бінтімані). В глиб материка Північно-гвінейська піднесеність полого знижується, непомітно переходячи в рівнини Західного Судану (що визначає нечіткість північного кордону Р. Ст). На Ст примикає до плоскогір'я Адамава. Клімат екваторіально-мусонний, жаркий, летневлажний; на побережжі, східніше 10° з. д.(західна довгота), близький до типово екваторіальному, постійно-вологому. Густа річкова мережа; найбільші річки — Нігер (протікає по території Р. Ст у верхів'ях і нижній течії) і Вольта. На береговій низовині і навітряних південних схилах масивів і плато — вологі вічнозелені екваторіальні і листопадно-вічнозелені субекваторіальні ліси (площа яких сильно скоротилася в результаті вирубок) на червоно-жовтих ферраллітних грунтах, на плоских, затоплюваних приливом берегах і в гирлах річок (особливо в дельті Нігера) — мангри. У внутрішніх районах переважають вторинні (на місці знищених лісів) високотравні савани на червоних ферраллітних грунтах. В межах Р. Ст повністю або частково розташовані Гвінейська Республіка, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Берег слонового кості, Гана, Того, Дагомея, Нігерія і Гвінея (Бісау, португ.(португальський)).
