Галюцинації (від латів.(латинський) hallucinatio — марення, бачення), сприйняття, що виникають без наявності реального об'єкту при психічних, деяких інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях, травмах головного мозку, важких душевних потрясіннях і ін. Р. для хворих — джерело сприйняття, а не щось уявне. Розрізняють Р. слухові (голоси, оклики по імені, шуми, різні звуки), зрітельниє (бачення людей, мерців, звірів, комах жахливих світів, картин і подій), нюхові (запахи гнили, гасу, духів і ін.), дотикові (відчуття комах на шкірі, вологи, подихів), т.з. загального відчуття (у порожнині живота, грудям знаходиться і рухається який-небудь предмет, тварина) і т.з. екстракампінниє (хворий «бачить» поза полем свого зору людини, переслідувача і ін.). Одні Р. мають яскраве плотське забарвлення, образність, переконливість, проектуються в зовні і можуть бути невідмітні від реальних сприйнять. Такі Р. називаються достеменними. Інші Р. сприймаються внутрішнім слухом або зором хворого, локалізуються у внутрішньому полі свідомості, супроводяться відчуттям «сделанності», дії якоюсь силою, що викликає у нього бачення, «гучні» думки і т.п. Це псевдогалюцинації, описані в кінці 19 ст русявий.(російський) психіатром Ст Х. Кандінським .
Під впливом Р., що носять імперативний характер, що наказує, хворий може зробити небезпечні для тих, що оточують і власного здоров'я і життя вчинки. Р. — важлива і характерна ознака багатьох психічних захворювань. Патофізіологічна суть Р. остаточно не з'ясована. Лікування направлене на усунення основного захворювання.
Літ.: Попів Е. А., Матеріали до клініки і патогенезу галюцинацій, Хар., 1941; Гиляровський Ст А., Вчення про галюцинації, М., 1949.
