Вітторіні (Vittorini) Еліо (27.7.1908, Сиракуза, — 12.2.1966, Мілан), італійський письменник. У першій збірці розповідей «Міщани» (1931) виразні елементи політичної антифашистської сатири. У кращій книзі Ст «Сіцілійські бесіди» (1941) алегоричний протест проти військових авантюр і демагогії фашизму переплітається із зображенням реального життя і лих сіцілійського селянства. Роман «Люді і нелюди» (1945, русявий.(російський) пер.(переведення) 1969) присвячений епопеї Опору. Післявоєнні твори В. «Мессинськие жінки» (1949), «Еріка і її брати» (1956) та інші малюють важке життя і душевну стійкість італійських бідняків. «Щоденник, відкритий публіці» (1957), — вибрані публіцистичні статті Ст за 1929—56. Творчість Ст, його журналістська діяльність надали дію на розвиток післявоєнної реалістичної прози в Італії.
Соч.: Il Sempione strizza l''occhio al Frejus, Mil., 1947; Erica e i suoi fratelli. La Garibaldina, Mil., 1956; Il garofano rosso, [Verona], 1958; Conversazione in Sicilia, [Torino], 1966; Cittá del mondo, Torino, 1969: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Еріка, «Іноземна література», 1960 № 9; Моя війна, в кн.: Італійська новела XX століття, М., 1969.
Літ.: Потапова З. М., Реалістичні традиції в італійській літературі 30-х років, в кн.: Зарубіжна література в 30-і роки XX століття, М., 1969; Addamo S., Vittorini e la narrativa siciliana contemporanea, Caltanisseta — Roma [1962]; Salinari C., Preludio e fine del realismo in Italia, Napoli, 1967; Calvino I., Vittorini. Progettazione e letteratura. Mil., 1968; Heiney D., Three Italian novelists. Moravia, Pavese, Vittorini, Ann Arbor [1968].
