Вітол Язеп (Вітоль Іосиф Іванович) [14(26) .7.1863, Валмієра, — 24.4.1948, Любек], латиський композитор і музичний критик, один з основоположників латиської національної музики. У 1886 закінчив Петербурзьку консерваторію по класу композиції Н. А. Рімського-корсакова, в 1886—1918 викладав там же, з 1901 професор (серед його учнів С. С. Прокофьев, Н. Я. Мяськовський, В. М. Беляєв і ін.). Учасник Беляєвського кружка . У 1897—1914 музичний рецензент газети «З.-Петерсбургер цайтунг» («St. Petersburger Zeitung», на нім.(німецький) яз.(мова)). У 1918 директор латиського оперного театру в Ризі. Був одним із засновників Латвійської консерваторії в Ризі (1919, до 1944 ректор і професор з перервою в 1935—37). Очолював організацію латиських співецьких свят.
Творчість Ст сформувалася під впливом національно-визвольних устремлінь на рубежі 19 і 20 вв.(століття) і російської класичної музики петербурзької школи. Воно поєднувало в собі глибоку народну основу і досконалість професійної майстерності. Широкий розвиток в творчості Ст отримали жанри хорової (більше 100) і сольної пісні (близько 100), інструментальної музики, обробки латиських народних пісень і ін. Серед творів В.: 6 кантат, симфонічна поема «Свято Ліго» (1889), «Драматична увертюра» (1895), симфонічна увертюра «Спрідітіс» (1907), сюїта для симфонічного оркестру і хору «Король Брусубарда і принцеса Гундега» (1913), симфонічні сюїти «Коштовні камені» (1924), «Латиська сільська серенада» (1924) і ін. Глінкинськая премія (1905, 1907, 1910, 1911).
Соч.: Спогади. Статті. Листи, Л., 1969.
Літ.: Гравітіс О., Язеп Вітол і латиська народна пісня, пер.(переведення) з латиш.(латиський), М. — Л., 1966; Dărzinš Е., Jāzeps Vĭtols, «Zalktis», 1908 № 5—6, 1909 № 7; Komponists Jāzeps Vitols. Bibliogrāfija. Sastadijis Karlis Egle, Rīgā, 1963.
