Вірменська мова, мова вірмен, що живуть у Вірменській РСР, Азербайджанській РСР, Грузинській РСР, а також в Туреччині, в деяких країнах Зап. Європи, на Бл. і Середньому Сході, в Індії, в Сівбу. і Юж. Америці. В межах СРСР на А. я. говорять св. 2,5 млн. чіл. (1959), за кордоном, св. 1 млн. чіл. А. я. належить до групи індоєвропейських мов, серед яких є одним із старописемних. Історія літературного А. я. ділиться на 3 періоди: древній середній і новий. Древній — з 5 по 11 вв.(століття) Мова цього періоду називається древнеармянським, а мова письмових пам'ятників — грабар. Мова середнього періоду (11—17 вв.(століття)) називається среднеармянським. Новий період (з 17 ст) характеризується формуванням сучасного А. я., який вже з кінця 19 ст набуває особливостей новоармянського літературної мови; він представлений східним і західним варіантами, що розпадаються на безліч діалектів. Населення Вірменською РСР користується східним варіантом А. я. — ашхарабар.
В А. я. існує 6 голосних і 30 приголосних фонем. Іменник має 2 числа. У деяких діалектах залишково збереглися сліди подвійного числа. Граматичний рід зник. Існує постпозитивний певний артикль. Розрізняють 7 відмінків і 8 типів відміни. Дієслово в сучасному А. я. має категорії застави, вигляду, особи, числа, нахилу, часу. Поширені аналітичні конструкції дієслівних форм. Морфологія А. я. переважно агглютінатівная, з елементами аналітізма. Вірменський алфавіт створений Месропом Маштоцем в 405—406 (див. Вірменський лист ).
Літ.: Гарібян А. С., Короткий курс вірменської мови, 3 видавництва, Ер., 1960; Кусикьян І. До., Нариси історичного синтаксису літературного вірменського мови, М., 1959; Нübschmann Н., Armenische Grammatik, Tl 1, Abt. 1—2, Lpz., 1895—97; Meillet A., Esquisse d''une grammaire comparéе de l''arménien classique, 2 ed., Vienne, 1936.
