Вірменська апостольська церква
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Вірменська апостольська церква

Вірменська апостольська церква, одна з прадавніх християнських церков. Християнство почало поширюватися у Вірменії в перші століття н.е.(наша ера) В 301 цар Тірідат III проголосило християнство державною релігією, відмежувавшись в релігійному відношенні від сасанідського Ірану, що прагнув підпорядкувати Вірменію. У 303 був побудований собор Ечміадзін (поблизу Єревану), що став релігійним центром всіх вірмен і місцеперебуванням верховного патріарха і католікоса всіх вірмен. По імені першого католікоса Григорія Партева А. а. ц. інколи називається григоріанською.

  В 4 ст А. а. ц. перетворилася на сильну економічну і ідеологічну організацію, що володіла крупними земельними угіддями. На церковному соборі (506) Двінськом, відображаючи прагнення панівних класів Вірменії протистояти агресії Візантії, вона остаточно відокремилася від візантійської церкви і стала автокефальною.

  А. а. ц., на відміну від православної і католицької церков, визнає у Христа божеський і людський початок в єдності, в єдиній природі, у зв'язку з чим А. а. ц. вважається монофіситськой. У 4—11 вв.(століття) у Вірменії набула поширення різна «єресь»: борборітов і мессаліан (4—5 вв.(століття)), павлікиан (6—9 вв.(століття)), тондракийцев (9—середіна 11 вв.(століття)), і ін., в яких під релігійною оболонкою відбивався протест народних мас проти феод.(феодальний) і церковного гніту. Офіційна церква за підтримки державної влади жорстоко пригнічувала ці рухи. Починаючи з 13 ст намагалася розповсюдити свій вплив у Вірменії католицька церква, але безуспішно. Після втрати Вірменією своєї державності (14 ст) А. а. ц. залишалася централізованою національною організацією. З часом Ечміадзін перестав бути центром А. а. ц. Ним послідовно стають міста Двін, Ганни, Ромкла, Сис. З 1441 Ечміадзін знову став, і до теперішнього часу залишається, резиденцією глави А. а. ц. У 17—18 вв.(століття) посилилося тяжіння вірмен до Росії, від якої вони прагнули отримати допомогу в боротьбі проти панування турецьких і іранських завойовників. Відображаючи ці настрої, вірменські католікоси намагалися встановити стосунки з Росією. Видну роль в розвитку російсько-вірменських зв'язків в 2-ій половині 18 ст зіграв архієпископ Іосиф Аргутінський.

  В умовах поневолення іноземця Вірменії А. а. ц. була центром науки і культури у Вірменії. У школах при монастирях поряд з релігійними предметами викладалася риторика, граматика, філософія, математика, живопис. У монастирях переписувалися книги і рукописи.

  Після приєднання Вірменії до Росії (1828) царський уряд підтвердив основні привілеї А. а. ц. Вірменська буржуазія, що розвивається змусила церкву служити своїм цілям, боротися проти революційного руху мас. Як і інші церкви, А. а. ц. вороже віднеслася до Жовтневої соціалістичної революції. З виникненням буржуазної вірменської республіки (1918—20) Дашнака А. а. ц. підтримувала контрреволюційний, націоналістичний уряд дашнаків. Після встановлення Радянської влади у Вірменії (1920) церква була відокремлена від держави і школа від церкви. Перемога соціалізму в СРСР зумовила різке падіння впливу А. а. ц. на маси трудящих. В даний час вона займає лояльну позицію по відношенню до Радянської влади і бере участь в боротьбі за мир. З 1955 на чолі А. а. ц. коштує католікос Вазген I. У його резиденції — Ечміадзіне — є спеціальний духовний (богословське) учбовий заклад, видається щомісячний журнал «Ечміадзін». Ечміадзінському католікосату підкоряються в релігійному відношенні Килікийський католікосат (Антіліас), Єрусалимське і Константинопольське патріархатства і єпархіальні управління: у США (Каліфорнійське і Північноамериканське), в Юж. Америці, в Зап. Європі (центр — в Парижі), на Бл. і Ср. Сході (Ірано-азербайджанське, Тегеранське, Ісфаханськоє, Іракське, Єгипетське), на Д. Восток(Далекий Схід) е (Індійсько-далекосхідне), на Балканах (Румунське, Болгарське і Грецьке).

  Літ.: Орманіан М., Вірменська церква. Її історія, учення, управління, внутрішній буд, літургії, літератури, її сьогодення, перли.(переведення) з франц.(французький), М., 1913; Нариси історії СРСР, III—IX вв.(століття), М., 1958, с. 167—228, 408—502.

  С. Н. Ованесян.