Віленський конфлікт 1920—39, конфлікт між Польщею і Литвою із-за р. Вільно (нині Вільнюс) і Віленськой області. За радянсько-литовським договором від 12 липня 1920 р. Вільно з прилеглою областю був включений до складу Литви. Право Литви на Вільно підтвердив і польсько-литовський договір від 7 жовтня 1920. Але 9 жовтня 1920 військ польського генерала Л. Желіговського захопили Вільно. Литва розірвала дипломатичні відносини з Польщею. Під прапором Ліги Націй у Віленськую область були введені озброєні сили Англії, Франції і ін. країн. Радянський уряд в нотах Польщі від 11 і 16 грудня 1920 заявило рішучий протест проти введення іноземних військ у Віленськую область. Ліга Націй рекомендувала Польщі і Литві вступити в переговори. Вони відбулися в 1921 в Брюсселі і Женеві, проте закінчилися безрезультатно. 15 березня 1923 конференція акредитованих в Парижі послів Англії, Італії і Японії (посол США був присутній в якості спостерігача) під головуванням член уряду Франції встановила польсько-литовський кордон, область, що закріпила, Віленськую за Польщею. Литва відмовилася визнати це рішення. Радянський уряд в ноті від 5 квітня 1923 заявив Польщі про невизнанню вирішення конференції послів. 17 березня 1938 Польща за підтримки гітлерівської Німеччини знов пред'явила Литві в ультимативній формі ряд вимог, загрожуючи в разі їх відхилення окуповувати країну. Завдяки рішучому виступу Радянського уряду на підтримку Литви остання зберегла самостійність. У березні 1938 між Польщею і Литвою були встановлені дипломатичні стосунки. У вересні 1939 в ході звільнення Радянською Армією західних областей України і Білорусії була звільнена і Віленськая область. За договором між СРСР і Литвою від 10 жовтня 1939 вона передана Литві.
Літ.: Зовнішня політика СРСР. Сб. документів, т. 2—4, М., 1944—46; Документи зовнішньої політики СРСР, т. 2—6, М., 1958—1962; Історія дипломатії, [2 видавництва], т. 3, М., 1965.
