Війон, Вільон (Villon) Франсуа [справжнє прізвище — Монкорбье або де Лож (Montcorbier, de Loges)] (р. між 1.4.1431 і 19.4.1432, Париж, — рік і місце смерті невідомі], французький поет. Виховувався приймальним батьком капеланом Гийомом де Війоном, ім'я якого носив. Вчився на факультеті мистецтв в Сорбонне, де отримав звання бакалавра, потім магістра мистецтв (1452). У 1455 убив в бійці священика, біг з Парижа; був помилуваний; повернувшись пов'язав свою долю із злодійськими зграями, не раз сидів у в'язницях. У 1463 засуджений за бійку, засуджений до повішення. В очікуванні смерті написав «Баладу повішених». Але страта була скасована, а Ст вигнане з Парижа. Брав участь в змаганнях поетів при дворі герцога Карла Орлеанського. З 1464 доля Ст невідома.
В 1456 Ст написав поему «Ле» в 320 віршів, відому під назвою «Малий заповіт». Це глузлива сповідь студента-бродяги, що пародіює юридичний документ, твір великої реалістичної сили, повний проникливого ліризму, іронії, грубуватого гумору. Його «Великий заповіт» зі вставними баладами («Про пані минулих часів», «Паризькі жінки», «Велика Марго» і ін.) містить 2023 вірші. Особливо примітні реалістичні сценки з життя паризьких низів: яскраво обкреслені баламути-бродяги, злодії, повії, шинкарі, церковнослужителі, що спилися. У віршах Ст містяться роздуми про втрачену юності, неподіленій любові і гіркій нужді, «матері всіх злочинів», передчуття неминучої загибелі, молитви, що покаялися; все це перебивається іронією, деколи благодушною, деколи уїдливою. Не чужі йому і патріотичні настрої («Балада проти ворогів Франції»).
Вірш Ст гнучкий і музичний. Поетові слухняні і ритм, і рима, і складна строфіка балади з рефренами. Мова Ст вміщає говір міської міщанки, злодійський жаргон, риторику вченої Сорбонни, архаїзми в описах рицарської старизни. Спадкоємцями Ст стали письменники, вже вільні від середньовічної моралі (П. Гренгор, М. Ренье, До. Маро, Ф. Рабле). З похвалою відзивалися про Ст поети класицизму і Освіти (Ж. Лафонтен, Н. Буало, Мольер, П. О. До. Бомарше), романтики (Ст Гюго, Т. Готье), пізніше — символіст П. Верлен. На російську мову Ст переводили Ст Я. Брюсов, Н. С. Гумільов, І. Р. Еренбург. Трагічна, повна пригод доля Ст була темою поетичних і романтичних інтерпретацій (Р. Л. Стівенсон, Ф. Карко, До. Едшмід, П. Г. Антокольський і ін.).
Соч.: Œuvres complètes, publ. par A. Longnon, 3 éd., P., 1923; Œuvres, publ... par A. Mary, P. [1962]; Œuvres poétiques, [P.], 1965; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, пер.(переведення) Ф. Мендельсона і І. Еренбурга [предісл. Л. Пінського, М., 1963]; [Вірші], у кн.: Тінь дерев. Вірші зарубіжних поетів в пер.(переведення) І. Еренбурга, М., 1969.
Літ.: Веселовський Ю. А., Літературні нариси, т. 1, М., 1910; Мандельштам О., Про поезію. Сб. статей, Л., 1928, с. 87—97; Історія французької літератури, т. 1, М. — Л., 1946, с. 195—201; Еренбург І., Французькі зошити, М., 1959; Cons L., Etat présent des études sur Villon, P., 1936 (є бібл.); Lewis D. Ст W., François Villon. A documented survey, L., 1945; Chaney Е. F., François Villon in his environment, Oxf., 1946; Burger A., Lexique de la langue de Villon, Gen. — P., 1957; Seaton Е., Studies in Villon, Vaillant and Charles d’orléans, Oxf., 1957; Charpier J., François Villon [P., 1958]; Robert A., F. Villon, N. Y., [1968].
