Відьма
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Відьма

Відьма, чаклунка, по народних поверьям (підтриманим середньовічними християнськими богословами), жінка — служивий диявола, нібито що володіє надприродною здатністю шкодити людям і тваринам. Віра в Ст зародилася ще в період розкладання первіснообщинних стосунків. Слово «В.» — від дієслова «відати» (знати) спочатку, ймовірно, означало лише мудру, що знає жінку. Приписування (у деяких народів) жінкам шкідливої чаклунської сили зв'язано, мабуть, з боротьбою проти жіночого начала в епоху переходу від материнсько-родового до батьківсько-родових буд. У середньовічній Європі християнська церква, що дивилася на жінку як на істоту, від природи більш гріховне і порочне, чим чоловік, всіляко підтримувала і підсилювала віру у В.; сотні тисяч ні в чому не повинних жінок були спалені як Ст на вогнищах інквізиції (15—17 вв.(століття)). Згідно поверьям, Ст зазвичай приховує свої заняття і зовні нічим не відрізняється від ін. жінок; але вона таємно насилає хвороби, віднімає молоко у корів, псує урожай і тому подібне Поширені легенди про нічні оргії — шабаші Ст (наприклад, на Лисій горі під Києвом, на вершині гори Броккен в Гарце). Образ Ст відбився в художній літературі (Шекспір, Гете, Гоголь і ін.).

  В просторіччі Ст — зла, сварлива або потворна жінка.

   Літ.: Канторовіч Я., Середньовічні процеси про відьмах, 2 видавництва, СП(Збори постанов) Би, 1899; Лозінський С. Р., Свята інквізиція, М., 1927: Токарев С. А., Релігійні вірування східнослов'янських народів, М. — Л., 1957; Мішле Ж., Відьма, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1912.

  С. А. Токарев.