Віадук (франц. viaduc, від латів.(латинський) via — дорога, дорога і duco — веду), мостова споруда, як правило, великій протяжності і на високих опорах при пересіченні дороги з ярами, ущелинами, болотистими долинами річок і т.д. Ст будуються інколи замість високих насипів, якщо зведення останніх економічно невигідно або технічно недоцільно, наприклад, унаслідок слабкості грунту підстави. Поступове наростання висоти опор (а в деяких видах Ст і розміру прольотів в найбільш високій частині) відрізняє Ст від естакади, що має звичайна незначна зміна висоти опор і однакові розміри прольотів. Ст бувають кам'яними, металевими, бетонними, залізобетонними, головним чином багатопролітною арочною, рідше балочною, конструкції. Ст були відомі вже в Древньому Римі, де зводилися за системою арок, викладених з крупних кам'яних блоків, що додавали Ст характерне для утилітарних римських споруд вираження суворій потужності. З кінця 19 ст кам'яні Ст витиснені металевими і залізобетонними. Конструктивні можливості цих матеріалів і розробка наукової теорії мостобудування дозволили значно понизити об'єм і масу основних частин споруди і вплинули на виникнення сучасних Ст, в яких архітектурний образ заснований на емоційній виразності підлеглих інженерній логіці і пластично осмислених голих конструкцій (залізобетонне Ст в р. Ножан на Марне, Франція; залізобетонний В. Польчевера в Генуї, 1961, інженер Р. Моранді).
Літ.: Надеждін Би. М., Мости і шляхопроводи в містах, М., 1964.
