Воронів Микола Миколайович [23.4(5.5) .1899, Петербург, — 28.2.1968, Москва], Головний маршал артилерії (1944), Герою Радянського Союза (7.5.1965). Член КПРС з 1919. Народився в сім'ї службовця. У березні 1918 добровільно вступив в Червону Армію, брав участь в Громадянській війні. Закінчив 2-і артилерійські курси (1918) Петрограду, Вищу артилерійську школу комскладу (1924) і Військову академію ним. М. В. Фрунзе (1930). У 1918—34 на командних і штабних посадах. З 1934 начальник 1-го Ленінградського артилерійського училища. У 1936—37 знаходився як військовий радник в республіканських військах під час громадянської війни в Іспанії. У 1937—41 начальник артилерії Червоної Армії, заступник начальника Головного артилерійського управління, начальник Управління ППО(протиповітряна оборона). З липня 1941 по березень 1943 заступник наркома оборони СРСР і начальник артилерії Червоної Армії, з березня 1943 по березень 1950 командувач артилерією Озброєних Сил. У 1950—53 президент Академії артилерійських наук, в 1953—1958 начальник Військової артилерійської командної академії, з 1958 на відповідальній роботі в міністерстві оборони СРСР. В період Великої Вітчизняної війни, будучи командуючим артилерією і представником Ставки Верховного Головнокомандування, брав безпосередню участь в підготовці і проведенні операцій на Західному, Ленінградському, Південно-західному, Брянськом, Воронежському Сталінградському, Донському і інших фронтах, здійснював загальне керівництво ліквідацією оточеного під Сталінградом німецько-фашистського угрупування. Автор мемуарів «На службі військової» (1962). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Нагороджений 6 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1-ій мірі, орденом Червоної Зірки, 5 іноземними орденами, медалями і почесною зброєю. Похований в Москві на Червоній площі в Кремлівської стіни.
