Воровський Вацлав Вацлавовіч (літературний і партійний псевдоніми — П. Орловський, Шварц, Жозефіна, Фавн і ін.) [15(27) .10.1871, Москва, — 10.5.1923, Лозанна], радянський партійний і державний діяч, публіцист, літературний критик. Член Комуністичної партії з 1894. Народився в сім'ї інженера. У 1891—97 вчився в Московському вищому технічному училищі, учасник студентського руху. З літа 1894 член Московського робочого союзу. Піддавався репресіям. З 1902 співробітник ленінської «Іскри» і її роз'їзний агент. У 1904 один з організаторів Південного бюро ЦК РСДРП в Одесі. Учасник 3-го (1905) і 4-го (1906) з'їздів РСДРП; представник більшовиків на 5-м-коді (1906) з'їзді Соціал-демократії Королівства Польського і Литви. Істотною частиною суспільно-революційної діяльності Ст була його літературна робота в більшовицьких газетах «Вперед », «Пролетар», «Правда» і ін., в прогресивних журналах. Ст — пристрасний пропагандист марксизму. Його статті були популярні в робочих кухлях. У своєму переведенні «Маніфесту Комуністичної партії» він виправив неточності, допущені при переведенні Р. Ст Плехановим. В. І. Ленін називав Ст в числі «головних письменників більшовиків» (див. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 22, с. 280). Ст поряд з Г. В. Плехановим і А. В. Луначарським — один з творців марксистської художньої критики в Росії.
В області естетики і критики Ст, спираючись на спадщину революційних демократів, особливо на «реальну критику» Н. А. Добролюбова (Ст — автор робіт про Ст Р. Белінськом, Н. А. Добролюбове, Д. І. Пісареве), розглянув нові художні проблеми, що виникли в умовах підйому пролетарського рухи. У незавершеній роботі «З історії новітнього російського романа», окремі глави якої були опубліковані в 1908—11, Ст вперше з марксистських позицій проаналізувало особливості реалізму пролетарської літератури (цикл статей о М. Горькому, 1908—11), виявило суспільні і естетичні причини занепаду художності в творчості Л. Н. Андрєєва і в декадентській літературі (цикл статей про Андрєєве і ін., 1908—10). Ст дало класову характеристику декадентства (ст. «Про буржуазності модерністів», 1908), розглянув складність естетичного співвідношення революційної публіцистічності і реалізму. Діалектика «реальної правди» і «ідеальної правди», естетична роль «боротьби нових соціальних початків» в літературі складають предмет уваги Ст в роботах про росіян (А. І. Купрін, І. А. Бунін, С. С. Юшкевіч) і іноземних (М. Метерлінк і ін.) письменників.
Після Лютневої революції 1917 Ст очолював Закордонне представництво ЦК РСДРП (б), що знаходилося в Стокгольмі. З листопада 1917 посол Радянської держави в скандінавських країнах (Швеція, Данія, Норвегія). З 1921 повпред в Італії, добився підписання (24 травня 1922) італо-радянської торгівельної угоди, виконав велику роботу для висновку Рапалльського договору з Німеччиною в 1922. Був генеральним секретарем радянської делегації на Генуезькій (1922) і Лозанській (1922—23) міжнародних конференціях. Убитий в Лозанні білогвардійцями. Похований на Червоній площі в Москві. У 1961 заснована премія ним. В. В. Воровського за кращу роботу року в області міжнародної журналістики.
Соч.: Соч., т. 1—3, М., 1931—33; Ізбр. проїзв.(твір) про першу російську революцію, М., 1955; Літературно-критичні статті, М., 1956; Фейлетони. Вступ. ст. І. Черноуцана, М., 1960.
Літ.: Піяшев Н. Ф., Воровський [М., 1959]; Луначарський А. Ст, В. В. Воровський як літературний критик, Собр. соч.(вигадування), т. 8, М., 1967.
