Вольф (Wolf) Хуго [13.3.1860, Віндішгрец (Словеньградец, Югославія), — 22.2.1903, Відень], австрійський композитор і музичний критик. Вчився у Віденській консерваторії (1875—77). Співробітничав в тижневику «Вінер залонблатт» («Wiener Salonblatt»), на сторінках якого різко критикував І. Брамса, викликавши цим у Відні упереджене відношення до себе як до композитора. Свої перші зрілі твори — пісні для голосу з фортепіано на вірші Е. Меріке, Й. Ейхендорфа, І. В. Гете — створив в 1888. У них за прикладом Р. Шумана і Р. Вагнера Ст прагнуло до органічного злиття музики і слова, детального психологічного розкриття тексту. Спираючись на мовну інтонацію, композитор написав ряд пісень, які сприймаються як драматичні сценки. У 1890-і рр. поряд з піснями (на слова Р. Келлера, Мікеланджело; «Іспанська книга пісень», «Італійська книга пісень») звернувся до жанру побутової комічної опери («Коррехидор», соч.(вигадування) 1895) і музичної драми («Мануель Венегас», соч.(вигадування) 1897, нескінчене). Написав симфонічні твори (поема «Пентесилея», 1885; «Італійська серенада» для малого оркестру, 1892), струнний квартет (1884) і ряд літературних вигадувань. У 1898 був поміщений в клініку для психічнохворих, де і помер.
Літ.: Роллан P., Музиканти наших днів, М., 1938; Вульфіус П., Гуго Вольф, «Радянська музика», 1960 № 4; його ж, Гуго Вольф і його «Вірші ехендорфа», М., 1970; Decsey Е.. Hugo Wolf, Bd 1—4, Lpz.—B., 1903—06; Walker F., Hugo Wolf, L., [1968]; Hugo Wolf. Persönlichkeit und Werk. Ausstellung zum 100. Geburtstag, W., 1960.
