Вацетіс Іоаким Іоакимовіч [11.(23) .11.1873—28.7.1938], радянський військовий діяч, командарм 2-го рангу (1936). Народився в Лутрінськой волості (нині Салдусського району) в сім'ї батрака-латиша. У 1891 добровільно вступив в армію, закінчив Віленськоє піхотне юнкерське училище (1897) і Академію Генштабу (1909). Брав участь в 1-ій світовій війні в чині полковника (1915). Командуючи 5-м-коду латиським Земгальським стрілецьким полком, перейшов під час Жовтневої революції на сторону Радянської влади; був начальником оперативного відділу Революційного польового штабу при Ставці в грудні 1917; у січні 1918 керував придушенням заколоту польського корпусу Довбор-Мусніцкого. З квітня 1918 командував Латиською стрілецькою дивізією, один з військових керівників придушення лівоесерівського заколоту 1918 в Москві. З 18 липня по 28 вересня 1918 командувач Східним фронтом, який був фактично створений ним разом з членами РВС(Реввоєнрада) з окремих загонів. З 6 вересня 1918 по 8 липня 1919 головнокомандуючий Озброєними Силами Республіки; провів велику роботу по ліквідації партизанщини, зміцненню дисципліни і організації регулярної Червоної Армії. З серпня 1919 працював в РВС(Реввоєнрада) Республіки, з 1921 викладав у Військовій академії РККА, професор, старший керівник по історії воєн. Нагороджений орденом Червоного Прапора і орденом Червоної Зірки.
Соч.: Про військову доктрину майбутнього, М., 1923; Операції на східному кордоні Німеччини в 1914, ч. 1, М., 1929; Із спогадів Головкому І. І. Вацетіса, «Військово-історичний журнал», 1962 № 4; Виступ лівих есерів в Москві, в збірці: Етапи великої дороги, М., 1962.
