Бірзнієк-Упіт (справжнє прізвище — Бірзнієкс) Ернест Теодорович [25.3(6.4) .1871, Тукумський повіт, садиба Біснієки, нині Тукумський район Латвійської РСР, — 30.12.1960, Рига], латиський радянський письменник, народний письменник Латвійській РСР (1947). Народився в селянській сім'ї. Був домашнім вчителем. У 1893 переселився на Кавказ, в 1921 повернувся до Латвії. Змальовував життя батраків, сільських ремісників: «Розповіді Упіта» (1900), «З ранку» (1912) «Надвечір» (1913), «Розповіді сірого каменя» (повністю видавництво в 1914). Автор збірок «В кавказьких горах» (1924), «Кавказькі розповіді» (1927). Для дітей написані «Казки Ніни» (т. 1—2, 1922—24), книги «Наші друзі» (1925) і ін. До найбільш значних творів Би. належить автобіографічна трилогія «Дневник Пастаріня» (1922),»Пастарінь в школі»(1923),»Пастарінь в життя» (1924).
Соч.: Kopoti raksti, sēj. 1—6, Riga, 1946— 50; Zem ābeles. Riga,1964; B русявий. пер.(переведення) — Розповіді сірого каменя, Рига., 1955; Щоденник Пастаріня, Рига, 1951; Пастарінь в школі, Рига, 1953.
Літ.: Vilsons A., Tautas rakstnieks E. Birznieks-upitis, Riga, 1956; Kazaine Е., Ernesta Birznieka-upitis, Riga, 1966.
