Бунін Іван Олексійович [10(22) .10.1870, Вороніж, — 8.11.1953, Париж], російський письменник. Народився в збіднілій дворянській сім'ї. Дитинство провів на хуторі Бутирки Орловської губернії. В молодості працював коректором, статистиком, бібліотекарем, газетним репортером. У пресі виступив в 1887. У 1891 в Орле вийшла збірка «Вірша». Збірки «Просто неба» (1898) і що отримав Пушкінську премію «Листопад» (1901) — приклад вдосконалення вірша в його «старих» класичних формах, що продовжують традиції А. А. Фета, Я. П. Полонського, А. До. Толстого. Поезія Б. — гімн про батьківщину, її «бідні селища» і неосяжні ліси. У тому ж тематичному ключі написані ранні розповіді Б. про голодне, убоге село, про напівпокинуті садиби. До грудня 1895 відноситься знайомство Б. з А. П. Чеховим, до 1899 — з М. Горьким, який залучив Би. до співпраці у видавництві «Знання», сприяючи становленню демократичних поглядів молодого письменника. У кращих розповідях цієї пори — «Антонівські яблука» (1900), «Сосни» (1901), «Нова дорога» (1901), «Чорнозем» (1904) — поряд з узагальненими роздумами про долю Росії, ще ощутіма соціальна індиферентність Б. Начиная з повести «Село» (1910), Би. звертається до широкої суспільної тематики. Долю Росії він сприймає як долю селянства (розповіді «Древня людина» «Нічна розмова», «Веселий двір», «Гнат», «Захар Горобців», «Худнувши трава»). Не зумівши побачити в селі нічого нового, Би. своїм реалістичним зображенням селянського життя після Революції 1905—07 дав, проте, по вираженню Ст Ст Злодійського «... свого роду дослідження про причини пам'ятних невдач» (Літературно-критичні статті, 1956, с. 334). Хронікою звиродніння садибного дворянства з'явилася повість «Суходіл» (1911).
В 1909 Академія наук вибрала Б. почесним академіком.
Би. багато подорожував; підсумком його поїздок по Сходу був цикл нарисів «Храм Сонця» (1907—11). У 1910-і рр. в творчості Б. виникає нова тематика: задушливий побут міщанки («Хороше життя»), міське дно («Петлясті вуха»), проникнення в «темні алеї» людської пристрасті («Сни Чанга»). Проза Б. пронизана ворожим відношенням до капіталістичної цивілізації («Пан з Сан-Франциско», 1915), колоніалізму («Брати», 1914). Майстер «малих» форм — повести, розповіді, новели, Би. був видатним стилістом, що створив особливу «парчеву» (щільний, візерунчастий) мову. Живописність і строгість, музичність і ритмічна виразність характерні для бунінськой прози. Серед поетичних переведень Би. — «Пісня про Гайавате» (1896, 2 видання 1898) Р. Лонгфелло.
Вороже зустрівши Жовтневу революцію, Би. у 1920 емігрував до Франції. Тут він звернувся до інтимних ліричним спогадам молодості. Роман «Життя Арсеньева» (окреме видання 1930, Париж) як би замкнув цикл художніх автобіографій, пов'язаних з життям російського маєткового дворянства. Одне з центральних місць в пізній творчості Б. займає тема рокової любові-пристрасті («Мітіна любов», 1925; «Справа корнета Елагина», 1927; цикл новел «Темні алеї», Нью-Йорк, 1943). У еміграції Б. створив також філософсько-літературний трактат про Л. Н. Толстом («Звільнення Толстого» Париж, 1937), написав «Спогади» (Париж, 1950), в яких містяться випади проти М. Горького, А. Блоку, Ст Брюсова, А. Н. Толстого. Автор книг про А. П. Чехове (Нью-Йорк, 1955). У 1933 Би. присуджена Нобелівська премія. Багато в чому суперечлива творча спадщина Б. володіє великою естетичною і пізнавальною цінністю. Наступник традицій класичної російської літератури, він з'явився одним з крупних представників критичного реалізму в Росії. Творчість Би. високо цінується і всесторонньо вивчається в СРСР. Вигадування його широко видаються.
Соч.: Просто неба. Вірші, М.. 1898: Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, СП(Збори постанов) Би. 1902—09; Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—6, П., 1915; Собр. соч.(вигадування), т. 1—12, [Берлін], 1934—39; Темні алеї. 2 видавництва, Париж, 1946; Весной в Іудеєві. Роза Ієріхона, Нью-Йорк, 1953; Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1956; Повести. Розповіді. Спогади. [Вступ. ст. До. Паустовського], М., 1961; Собр. соч.(вигадування), т. 1—9. [Вступ. ст. А. Твардовського], М., 1965—67.
Літ.: Боровський Ст Ст, Бунін, в його кн.: Літературно-критичні статті, М., 1956; Айхенвальд Ю. Н., Силуети російських письменників, ст 3, 3 видавництва, М., 1917; Батюшков Ф. Д., І. А. Бунін, в кн.:. Російська література XX століття. 1890—1910. під ред. С. А. Венгерова, [кн. 7], М. [би. р.]; Горбів Д., У нас і за кордоном, [М.], 1928; Муромцева-Буніна Ст Н., Життя Буніна. 1870—1906, Париж, 1958; Никулін Л. Ст, Чехов. Бунін. Купрін. Літературні портрети, М., 1960; Стерліна І. Д., Іван Олексійович Бунін, Липецьк, 1960: Афанасьев Ст Н., І. А. Бунін. Нарис творчості, М., 1966; Міхайлов О. Н., Іван Олексійович Бунін. Нариси творчості, М., 1967; Бабореко А. До., І. А. Бунін. Матеріали для біографії (з 1870 по 1917), М., 1967; Вовків А., Проза Івана Буніна, М., 1969.
