Бугийський мова, мова бугов, один з індонезійських мов . Поширений на Ю.-З.(південний захід) острови Сулавеси, за винятком його крайньої південно-західної частини, і в інших районах Індонезії, де розселені значні групи бугов. Число тих, що говорять Би. я. близько 3 млн. чіл. (1967). Разом з макассарським мовою і діалектами центральній частині Сулавеси Б. я. входить в южносулавесийськую підгрупу індонезійських мов.
Протягом декількох століть застосовувався бугийсько-макассарський алфавіт (індонезійського походження). Нині перевага віддається латинському алфавіту. Письмові пам'ятники Б. я. до 17 ст невідомі. У 17—19 вв.(століття) на Б. я. існувала одна з найбагатших регіональних літератур Індонезії, що включала величезні цикли епічних поем (наприклад, «Ла Галіго») історичні розповіді і поеми, хроніки князівств, юридичні, релігійні твори Всілякий фольклор. У традиційних формах літератури Б. я. виявляє значну стилістичну диференціацію. Сучасна література не отримала розвитку. Б. я. досліджений вельми слабо. Основні роботи, виконані в 60—80-і рр. 19 ст, належать голландському місіонерові Б. Ф. Маттесу.
Літ.: Matthes Ст F., Boeginesche spraakkunst ''s-gravenhage, 1875; Brandstetter R., Sprachvergleichendes Charakterbild eines indonesischen Idiomes, Luzern, 1911; Noorduyn J., Een achttiende — eeuwse kroniek van Wadjo'', ''s-gravenhage, 1955.
