Брега — Вульфа умова, умова, що визначає положення інтерференційних максимумів рентгенівських променів, розсіяних кристалом без зміни довжини хвилі. Б.— Ст в. встановлено в 1913 незалежно один від одного англійським ученим У. Л. Бреггом і російським ученим Г. В. Вульфом незабаром після відкриття німецьким ученим М. Лауе і його співробітниками дифракція рентгенівських променів . Згідно теорії Брега — Вульфа, максимуми виникають при віддзеркаленні рентгенівських променів від системи паралельної кристалографічної плоскості, коли промені, відбиті різною плоскістю цієї системи, мають різницю ходу, рівну цілому числу довжин хвиль. Би. — Ст в. можна записати в наступному вигляді:
2 d sinj = m l,
де d — міжплощинна відстань, J — кут ковзання, тобто кут між плоскістю, що відображає, і падаючим променем, l — довжина хвилі рентгенівського випромінювання і m — так званий, порядок віддзеркалення, тобто позитивне ціле число (див. мал. ).
Би. — Ст в. виконується при розсіянні кристалами не лише рентгенівських променів, але також g-променів, при дифракції електронів, протонів і нейтронів.
