Борісяк Олексій Олексійович [22.7(3.8) .1872, Ромни, — 25.2.1944, Москва], радянський палеонтолог і геолог, академік АН(Академія наук) СРСР (1929; член-кореспондент 1921). У 1896 закінчив Гірський інститут в Петербурзі і працював в Геологічному комітеті, де до 1932 очолював палеонтологічний відділ. Професор і завідувач кафедрою історичної геології Ленінградського гірського інституту (1911—30). Засновник і керівник кафедри палеонтології в Московському державному університеті (1939—42). Директор створеного за його ініціативою Палеонтологічного інституту АН(Академія наук) СРСР (1930—44). Би. стояв на чолі радянської школи палеонтології хребетних, розвиваючи її у дусі досліджень Ст О. Ковалевського. Основні праці присвячені вченню про фації, питанням загальної палеонтології, вивченню юрських молюсків, палеонтології хребетних і особливо ссавцях (непарнопалих — носорогів, коней і ін., а також хоботних). Поглиблену ним теорію геосинкліналей Би. поклав в основу розуміння особливостей тектонічної структури земної кори в послідовні етапи її розвитку. Розглядав історію Землі як єдиний закономірний процес розвитку фізіко-географічніх умов і органічного життя. Вивчав геологічну будову Донецького басейну і Криму. Державна премія СРСР (1943).
Соч.: Курс палеонтології, ч. 1—3, М-код.—П., 1905—19; Курс історичної геології, 4 видавництво, Л.—М., 1935; Основні проблеми еволюційної палеонтології, М-код.—Л., 1947.
Літ.: Пам'яті академіка А. А. Борісяка. [Сб. ст.], М-код.—Л., 1949; А. А. Борісяк, М-код.—Л., 1947.
