Боккаччо (Boccaccio) Джованні (1313, Париж, — 21.12.1375, Чертальдо, поблизу флоренції), італійський письменник. Один з перших представників гуманістичної літератури Відродження. Б. почав писати в традиціях рицарської літератури, яка залучала його світськими мотивами і переказами сюжетів античної літератури, близької Б. своїм земним гуманістичним пафосом. Поема «Філострато» (1338, видавництво 1498), роман «Філоколо» (початий 1336, видавництво 1472) і поема «Тесєїда» (1339, видавництво 1475) присвячені подіям античної міфології, але головне в них — зображення психологічних переживань. Близькість Би. до Данте виявилася в пасторалі «Амето» (1341, видавництво 1478) і особливо в поемі «Любовне бачення» (1342, видавництво 1521). У поемі «Фьезоланськие німфи» (1345, видавництво 1477), навіяної «Метаморфозами» Овідія, крізь образи античної міфології просвічує сучасна дійсність. Ідея поеми — захист прав людини на земну любов. У повести «Фьяметта» (1343, видавництво 1472) Би. малює реальних людей, своїх сучасників. Розкривши в повести душевний світ жінки, Би. передбачив європейський психологічний роман.
Вершиною творчості Б. з'явився «Декамерон» (1350—53, видавництво 1471) — збори реалістичних новел, об'єднаних загальними ренесансними, гуманістичними ідеями і що представляють художнє ціле. Б. оповідає про сім молодих жінок і трьох хлопців, що віддалилися в заміську віллу в час чуми, що лютувала у флоренції в 1348; протягом 10 днів вони розповідають один одному новели. Звідси назва книги (декамерон, по-грецьки — десятідневник). Одна з основних тим книги — критика католицької церкви, сатиричне осміяння духівництва — ченців, папського двору. Заперечуючи аскетичну мораль середньовіччя, Би. захищає право людей на насолоду земним життям, прославляє плотську любов, природні прагнення людини. «Декамерон» дає широку реалістичну картину життя італійського суспільства епохи Треченто. Виступаючи проти феодальних привілеїв і станової нерівності, Би. розвиває думку про те, що благородство людей повинне вимірюватися їх вчинками, а не походженням. Книга пройнята духом вільнодумства і життєрадісним гумором. Наступник Данте і Ф. Петрарки, Би. продовжив розвиток італійської національної літератури на народній мові, використовуючи флорентійський прислівник.
Пізніше Б. випробував кризу своїх гуманістичних ідеалів, що відбилося в сатирі на жінок, написаній у формі бачення, — поемі «Ворон» (1354—55, видавництво 1487). Би. склав коментар до 17 пісень «Божественної комедії» Данте і написав першу його біографію — «Життя Данте Алігьері» (близько 1360, видавництво 1477). Би. — автор трактатів на латинській мові — «Генеалогія богів», «Про знаменитих жінок», «Про несчастіях знаменитих людей».
Соч.: Opere, а cura di Cesare Segre Mil., 1963; Tutte ie opere, а cura di V. Branca, v. 1, 2, 6, [Mil.—Verona], 1964—67 (видавництво продовжується); Opere, [v.] 1—8, Bari, 1937—40: у русявий.(російський) пер.(переведення)— Фьямметта. Фьезоланськие німфи, М., 1968; Декамерон, пер.(переведення) з італ.(італійський) Н. Любімова, вступ. ст. Р. Хлодовського, М., 1970.
Літ.: Веселовський А., Боккаччо, його середовище і однолітки, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1893— 1894; Джівелегов А. До., Почало італійського Відродження, 2 видавництва, М. [1925]; Історія зарубіжної літератури. Раннє середньовіччя і Відродження, 2 видавництва, М., 1959; Де Санктіс Ф., Історія італійської літератури, т. 1, М., 1963; Мокульський С. С., Італійська література. Відродження і Освіта, М., 1966: Дж. Боккаччо. Біо-бібліографічний покажчик. [Сост. і автор вступної ст. Т. Ст Дзюба], М., 1961; Gustarelli А., Giovanni Boccaccio, Mil., 1946; його ж, I personaggi del Decameron boccaccesco [Mil., 1955]; Wright H. G., Boccaccio in England, [L.], 1957; Branca V., Bibliografia boccaccesca completamente aggiornata, Mil., 1939.
