Богданович Максим Адамович [27.11(9.12) .1891, Мінськ, — 25.5.1917, Ялта], білоруський поет. Народився в сім'ї вчителя і етнографа. У 1896 батьки Б. переїхали до Нижнього Новгорода, де зав'язалися дружні взаємини між батьком поета і А. М. Горьким, що зробив великий вплив на майбутнього поета. У 1908—16 жив в Ярославлі, де закінчив юридичний ліцей. З 1916 працював в Мінську. Почав друкуватися в 1907. Збірка віршів «Вінок» вийшов в 1913. У ранніх віршах Би., що з'явилися в роки реакції, звучать мотиви туги, самоти, наполегливо подоланні поетом. Лірика Б. тісно пов'язана з народною поезією, пройнята революційними і національно-визвольними ідеями, зігріта любов'ю до трудового народу. До кращих його вигадувань відносяться: «З пісень білоруського мужика» (1909), «Межі» (1914), «Емігрантська пісня» (1914), «Слуцкие ткалі» (1912), «В селі» (1909—12), «Дощ в поле і холод» (1909). У деяких віршах Би. звучить гнівний протест проти світу насильства і соціальної несправедливості: «Пан і мужик» (1912), «Рушимо, брати, швидше!» (1910). Поет шукає відповіді на гострі суспільні питання, чекає корінних соціальних перетворень. Він створив прекрасні пейзажі рідної Білорусії і вніс великий вклад до розвитку поетичної культури білоруського народу. Б. належать переклади з російського, українського, польського, сербського і інших мов, критичні роботи, публіцистичні статті, які друкувалися в білоруській газеті «Наша нива», в ярославському «Голосі», в журналі «Українське життя» і інших виданнях.
Соч.: Вибранния твори, Miнськ, 1946; Твори, Miнськ, 1957; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Ізбр. проїзв.(твір), М., 1953.
