Бласько Ібаньес (Blasco lbáñez) Вісенте (29.1.1867, Валенсія, — 28.1.1928, Ментону), іспанський письменник. Лідер льовореспубліканського руху у Валенсії, депутат парламенту від Республіканської партії (1898—1909). Був близький до соціалістів, потім перейшов на помірно ліберальні позиції. У 1894 почав публікувати серію «валенсианських» романів і розповідей, що викривають владу грошей («Відчайдушне життя», 1894), буржуазних парламентарів («У апельсинових садах», 1900), соціальну несправедливість в селі («Хутір», 1898, збірка «Валенсианськие розповіді», 1896). У ранніх романах відчувається вплив натуралізму. У 1903—05 написані соціальні романи: «Толедський собор» (1903), «Непрошений гість» (1904), «Винний склад» (1905). У 1906—09 Би. І. створив цикл філософсько-психологічних романів про зіткнення обдарованої особи з ворожим їй суспільством: «Гола маху» (1906), «Кров і пісок» (1908), «Мертві повелівають» (1909) і ін. Тенденційне, деколи освітлення шовініста подій 1-ої світової війни 1914—18 визначили невдачу романів «Чотири вершники Апокаліпсису» (1916), «Наше море» (1918) і ін. Після встановлення військової диктатури в 1923 емігрував до Франції, де виступив з памфлетом «Альфонс XIII без маски» (1924). Роман «У пошуках Великого Хана» (1928) присвячений Х. Колумбу.
Соч.: Obras completas, t. 1—3, Madrid, 1958; у русявий.(російський) пер.(переведення)—Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—16, М., 1910—12; Ізбр. проїзв.(твір), вступна ст. З. І. Плавськина т. 1—3, М. — Л., 1959; Сонце мертвих, вступна ст. Н. Снеткової [М., 1965]; Хутір.— Кров і пісок, Л., 1967.
Літ.: Хохолів Ю. М., Бласько Ібаньес — іспанський письменник-демократ, «Уч. зап.(західний) Ленінградського педагогічного інституту. Кафедра зарубіжної літератури», 1955, т. 121; Gascó Contell E., Genio в figura de Blasko lbáñez, Madrid [1957]: Leon Rosa J. L., Vicente Blasco lbáñez, [Valensia], 1967.
