Бластомогенноє дія випромінювань, біологічна дія іонізуючих (рентгенівське, гамма, протони і ін.) і неіонізуючих (ультрафіолетове) випромінювань і потоків протонів, нейтронів і ін., що викликають утворення пухлин різних тканин. Вперше рак шкіри у людей після рентгенівського опромінення описав в 1902 німецький учений Х. Фрібен; пізніше з'явилися повідомлення про виникнення пухлин у людей, що піддалися дії радіації у великих дозах в результаті професійної діяльності (наприклад, шахтарі уранових копалень), після атомних вибухів (Маршаллови острова, Хіросіма, Нагасакі) і ін. Пухлини виникають, як правило, на ділянках тіла, що піддалися найбільш сильному опроміненню, а в разі попадання або спеціального введення радіоактивних ізотопів всередину — у вогнищах їх накопичення (депонування), а також в тканинах, що знаходяться в межах пробігу іонізуючих часток. Ультрафіолетове випромінювання, інтенсивно поглинаючись поверхневими тканинами тіла, може викликати утворення доброякісних (наприклад, папіломи) і злоякісних (саркоми, раки) пухлин шкіри і підшкірної клітковини; найбільшою здатністю викликати утворення пухлин володіють ультрафіолетові промені з довжиною хвилі близько 260 нм (2600 Å).
При поразці організму випромінюванням радіоактивних ізотопів, що вибірково відкладаються в кістках ( 90 Sr, 89 Sr, 140 Ba, 226 Ra, 45 Ca, 91 J), розвиваються пухлини кісткової тканини і органів, увязнених в кістковій капсулі (кровотворна тканина, гіпофіз) або топографічно близьких до неї (слизова оболонка ротової порожнини, гайморова порожнина). Ізотопи, що вибірково накопичуються в печінці і скелеті ( 144 Се, 140 La, 147 Pm, 228 Th, 239 Pu, 241 Am, 198 Au) можуть викликати пухлини кісток, печінки, залоз внутрішньої секреції, рідше — нирок, статевих органів, шлунку і товстого кишечника. Ізотопи, які рівномірно розподіляються в організмі ( 95 Nb, 195 Cs, 210 Po, 106 Ru), при введенні їх, минувши шлунково-кишковий тракт, так само як і зовнішнє опромінення (g-промені, нейтрони, протони), можуть викликати утворення пухлин епітеліальних, соєдінітельнотканной і ін. тканин. Ізотопи що збираються в щитовидній залозі, сприяють інколи утворенню пухлин щитовидної і околощитовідних залоз, гіпофіза.
Би. д. і. радіоактивних ізотопів, які добре поглинаються організмом ( 89 Sr, 90 Sr, 137 Cs, 131 J, 140 Ba, 226 Ra), не залежить від дороги їх вступу, тоді як Би. д. і. ізотопів, що погано всмоктуються, повністю визначається шляхом вступу і местомом накопичення їх в організмі. Так, в експериментах на тваринах, при введенні 144 Се через рот, виникали пухлини шлунково-кишкового тракту, при вдиханні — пухлини легенів, при внесенні до підшкірної клітковини — пухлин шкіри, підшкірної клітковини і кісток.
Виникнення і розвиток пухлин, їх клінічні прояви і лікування залежать від вигляду випромінювання, що викликало утворення пухлини, його тривалості, локалізації і дози. Див. також Біологічна дія іонізуючих випромінювань .
Літ.: Стрельцова Ст Н., Моськальов Ю. І., Бластомогенноє дія іонізуючої радіації, М., 1964.
