Берліоз (Berlioz) Гектор (Ектор) Луї (11.12.1803, Кот-Сент-Андре, Франція, — 8.3.1869, Париж), французький композитор, диригент, музичний письменник. Член Інституту Франції (1856). Народився в сім'ї лікарки, вільнодумної, освіченої людини. У 1821 Би. — студент-медик, але незабаром, не дивлячись на опір батьків, залишив медицину, вирішивши присвятити себе музиці. Першого публічного виконання твору Б. («Урочиста меса») відбулося в Парижі в 1825. У 1826—30 Би. вчився в Паризькій консерваторії у Ж. Ф. Лесюера і А. Рейхи. Отримавши Римську премію (1830) за кантату «Сарданапал», жив (як стипендіат) в Італії. Повернувшись до Парижа (1832), займався композиторською, диригентською, критичною діяльністю. З 1842 багато гастролював за кордоном. З тріумфом виступав як диригент і композитор в Росії (1847, 1867—68).
Би. — яскравий представник романтизму в музиці, творець романтичній програмній симфонії. Мистецтво Б. багато в чому родинно творчості В. Гюго в літературі і Е. Делакруа в живописі. Художник-новатор, Би. сміливо вводив новини в області музичної форми, гармонії і особливо інструментовки (видатний майстер оркестровки), тяжів до театралізації симфонічної музики, грандіозних масштабів вигадувань.
Творчість композитора відобразила і властиві романтизму протиріччя: прагнення до загальнонародності масовості музики уживалося у нього з крайнім індивідуалізмом, героїка і революційний пафос — з інтимними виявленнями самотньої душі схильного до екзальтації і фантастики художника. У 1826 була написана кантата «Грецька революція» — відгук на визвольну боротьбу грецького народу. Із захватом зустрів Б. Іюльськую революцію 1830 років; на вулицях Парижа він розучував з народом революційні пісні, у тому числі оброблену їм для хору і оркестру «Марсельєзу». У ряді великих вигадувань Би. знайшла віддзеркалення революційна тематика: у пам'ять героїв Липневої революції створені грандіозний «Реквієм» (1837) і «траурно-тріумфальна симфонія» (1840, написана до урочистої церемонії перенесення праху жертв липневих подій). Проте Революцію 1848 Би. не зрозумів. Останніми роками життя Б. все більше схилявся до академізму, абстрактної моральної проблематики: ораторіальна трилогія «Дитинство Христа» (1854), оперна дилогія «Троя» по Вергилію («Узяття Трої» і «Троя в Карфагені», 1855—59).
Стиль Би. визначився вже в «Фантастичній симфонії» (1830, підзаголовок — «Епізод з життя художника»). Це відоме вигадування Б. — перша романтична програмна симфонія. У ній знайшли віддзеркалення типові для того часу настрої (розлад з дійсністю, перебільшена емоційність і чутливість). Суб'єктивні переживання художника піднімаються в симфонії до соціальних узагальнень: тема «нещасній любові» набуває значення трагедії втрачених ілюзій. Услід за симфонією Б. пише монодраму «Леліо, або Повернення до життя» (1831, продовження «Фантастичної симфонії»). Б. залучали сюжети творів Дж. Байрона — симфонія для альта і оркестру «Гарольд в Італії» (1834), увертюра «Корсар» (1844); У. Шекспіра — увертюра «Король Лір» (1831), драматична симфонія «Ромео і Джульєта» (1839), комічна опера «Беатріче і Бенедикт» (1862, на сюжет «Багато шуму ні з чого»); І. В. Гете — драматична легенда (ораторія) «Засудження Фауста» (1846, що вільно трактує поему Гете). Б. належать також опера «Бенвенуто Челліні» (пост. 1838); 6 кантат; оркестрові увертюри, у тому числі «Римський карнавал» (1844); романси і ін. Зібрання творів в 9 серіях (20 тт.) видане в Лейпцігу (1900—07).
Би. був видатним диригентом. Поряд з Р. Вагнером він поклав підставу новій школі диригування. Б. вніс істотний внесок у розвиток музично-критичної думки. Він перший серед зарубіжних критиків оцінив значення М. І. Глінки (стаття про Глінке, 1845) і взагалі російської музики.
Соч.: Диригент оркестру, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1912: Мемуари, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1967; Вибрані статті, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1956.
Літ.: Роллан Р., Музиканти наших днів пер.(переведення) з франц.(французький) Ю. Вейсберг, М., 1938 (Собр. муз.(музичний)-іст. соч.(вигадування), т. 5); Хохловкина А., Берліоз, М., 1960; Соллертінськнй І., Берліоз, [3 видавництва], М., 1962: Tiersot J., Hector Berlioz et la société de son temps, P., 1904; Boschot А., L''histoire d''un romantique. Hector Berlioz, v. 1-3, P., 1946-50.
