Берберська мова, мова берберів. Поширений в ОАР(Об'єднана Арабська Республіка), Лівії, Тунісі, Алжірі, Марокко, Західній Сахарі, Мавританії, Малі, Верхній Вольті, Нігері, Нігерії, Республіці Чад. Відноситься до семіто-хамітськой сім'ї мов, розпадається на велику кількість говоров (близько 300), які можна об'єднати в п'ять основних діалектних груп: туарегськая (0,5 млн. чіл., Лівія, Алжір, Малі, Верхня Вольта, Нігер, Нігерія, Чад) зенетськая (понад 2 млн. чіл., Алжір, Алжірська Сахара, Північний Марокко), тамазігт (близько 2 млн. чіл., Марокко), ташельхайт (близько 2 млн. чіл., Марокко), зенага (близько 10 тис. чіл., Мавританія). Число тих, що говорять близько 7 млн. чіл. Якщо в ОАР(Об'єднана Арабська Республіка), Лівії, Тунісі і Мавританії Б. я. витісняється арабською мовою, то в Алжірі і Марокко число тих, що говорять Би. я. щорік зростає.
Би. я. має 3 групи фонем: приголосні голосні і сонанти. Наголос дуже слабкий; корінь може складатися з одного, два, три і навіть чотири приголосних. Фонетична, морфологічна, синтаксична і лексична єдність берберських діалектів безумовна, що дозволяє говорити про існування єдиної мови.
В берберській культурі переважає усна народна творчість. Із старовини робилися спроби записувати Б. я. і його діалекти за допомогою різних письмових систем: берберським тіфінаг латинським і арабським алфавітами.
Літ.: 3авадовський Ю. Н., Берберська мова, М., 1967; Basset А., Les parlers berbères, у кн.: Initiation à la Tunisie, P., 1950; Picard A., Les parlers berbères, у кн.: Initiation à la l''algárie, P., 1957; Laoust E., Les parlers berbèeres, у кн.: Initiation au Maroc, P., 1959.
