Беранже (Béranger) Пьер Жан (19.8.1780, Париж, — 16.7.1857, там же), французький поет. Виховувався у діда-кравця; з дитячих років сприйняв визвольні ідеї Великої французької революції. У своїх перших поетичних дослідах наслідував т.з. високим жанрам класицизму, але незабаром звернувся до пісні. Б. підняв традиційний фольклорний куплет з рефреном до рівня професійного мистецтва. Він додав пісні жанрове і композиційне різноманітність, небачену гнучкість, що дозволяла їй перетворюватися під його пером в будь-який з «високих» жанрів, — в оду, гімн, дифірамб. Би. створив пісню-марш, пісню-заклик, пісню-памфлет, сатиричну пісню, публіцистичну, елегійну, любовно-еротичну. Деякі його пісні побудовані як ліричний монолог, як ораторський виступ або жанрова картинка. Інколи пісня Б. — портретна зарисовка або мініатюрна новела.
В пору Першої імперії (1804—14) пісні Б. відрізняються епікуреїзмом, добродушним гумором; політична сатира зустрічається лише зрідка — наприклад, пісня «Король Івето» (1813), що іносказання висміює Наполеона I. Тон пісень Би. різко міняється в роки Реставрації: поет стає виразником народної ворожнечі до Бурбонів, до дворянсько-католицької реакції; його політична сатира досягає розквіту. З їдкою глузливістю, з плебейською прямотою батожить Би. королівську владу («Нескінченно малі») самокорисливих тупиць дворянської еміграції («Маркіз де Караба», «Біла кокарда»), католицьке духівництво і єзуїтів («Святі отци», «Смерть сатани»), протиставляючи їм образи наполеонівських солдатів («Старий сержант», «Старий капрал»). Двічі Б. притягувався до суду (1821 і 1828) за збірки пісень і потрапляв у в'язницю. Вожді офіційної опозиції — буржуазні ліберали не раз зрадили його. Проте Б. був непохитний в своїй боротьбі і твердо вірив в падіння режиму Реставрації («14-і липня»).
Би. брав участь в Липневій революції 1830 і оспівав її, але незабаром побачив, що буржуазна монархія не полегшила положення народу («Жак», «Старий бродяга»). У пошуках виходу він звернувся до утопічного соціалізму, славив його вчителів («Божевільні»). Відраза до владицтва фінансової аристократії, що відбилося в Би. у різких антибуржуазних піснях («Бонді»), повертало поета до думки про нову революцію («Ідея»). Наростання народного незадоволеність в 40-х рр. відгукнулося в Би. у пісні «Потоп», що провіщала Революцию 1848.
К. Маркс називав Би. «безсмертним». Російські революційні демократи Ст Р. Белінський, Н. Р. Чернишевський, Н. А. Добролюбов високо цінували його спадщину. У 50—60-х рр. 19 ст величезну популярність його пісням додали переведення В. С. Курочкина і М. Л. Міхайлова. Багато переводили з Би. радянські поети (П. Антокольський, Ст Дмітрієв, Ст Льовік, В. Рождественський і ін.).
Соч.: (Euvres complétes, v. 1—4, P., 1868—78; Ma biographie. P., 1857; Correspondance, v. I—4, P., 1860; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Повне собр. пісень в переведеннях російських поетів, Тіфліс, 1893; Полн. собр. пісень, 2 іспр. видавництво, т. 1—2, М., 1936; Вигадування, М., 1957.
Літ.: Горбів Д., Життя і творчість Беранже, М., 1925; Данілін Ю., Беранже і його пісні, М., 1958; Веліковський С., П. Же. Беранже, в кн.: Письменники Франції, М., 1964; Старіцина З. А., Беранже в Росії. XIX століття, М., 1969; Boiteau P., Vie de Béranger, P., 1861; Arnould A., Béranger, ses amis, ses ennemis et ses critiques, v. 1—2, P., 1864; Fischer J. O., Pierre-jean de Béranger, B., [1960], Touchard J., La gloire de Béranger, [v.] I—2, P., 1968 (є бібл.).
