Батів Павло Іванович [р. 20.5(1.6) .1897, село Філісово Рибінського повіту Ярославської губернії], генерал армії (1955), двічі Герою Радянського Союза (30 жовтня 1943 і 2 червня 1945). Член КПРС з 1929. Народився в сім'ї селянина-бідняка. З 1915 в армії, учасник 1-ої світової війни, молодший унтер-офіцер. У серпні 1918 добровільно вступив в Червону Армію, брав участь в Громадянській війні. Закінчив курси «Постріл» (1927) і Вищі академічні курси при Академії Генштабу (1950). У 1936—37 брав участь в громадянській війні в Іспанії, був важко поранений. З 1937 командував стрілецьким корпусом, брав участь в радянсько-фінляндській війні 1939—40. З 1940 по червень 1941 заступник командувача військами Закавказького військового округу. Під час Великої Вітчизняної війни командир стрілецького корпусу, заступник командувача армією (червень 1941 — січень 1942), командувач армією і помічник командувача військами Брянського фронту (січень — жовтень 1942), з жовтня 1942 командувач 65-ою армією, що брала участь в Сталінградській і Курській битвах, битві за Дніпро, звільненні Білорусії, Польщі, в операціях Звислого Одеру і Берлінської. Після війни на різних командних посадах: у 1962—65 начальник штабу Об'єднаних Озброєних Сил держав Варшавського договору. З 1965 на відповідальній роботі в міністерстві оборони. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го і 4—6-го скликань. Автор спогадів «В походах і боях» (1962), «Операція “Одер”» (1965), «Надійний щит» (1965). Нагороджений 5 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1-ій мірі, орденами Кутузова 1-ої міри, Богдана Хмельницького 1-ій мірі, «Знак Шани», 3 іноземними орденами, а також медалями.
