Астроспектрофотометрія, розділ практичної астрофізики, що займається вивченням розподілу енергії в спектрах небесних тіл, тобто виміром питомої освітленості від досліджуваного об'єкту Е l ерг/ ( сек·см" ) на одиничному інтервалі спектру 1 1 мкм, 1 см (абсолютная А.) або визначенням тих же величин у відносних одиницях, наприклад в долях освітленості Е l , визначеної в якій-небудь вибраній довжині хвилі (відносна А.). До завдань А. відноситься також фотометрірованіє окремих спектральних ліній або смуг відносно сусідньої ділянки безперервного спектру з метою визначення профілю спектральної лінії або її еквівалентної ширини.
Завдання абсолютної А. для яскравих об'єктів вирішуються за допомогою неселективного приймача — болометра або термоелемента. У обмеженої області спектру ті ж завдання вирішуються також і за допомогою селективних приймачів — ока, фотографічної емульсії, фотокатода фотоелектронного помножувача — шляхом порівняння кількості енергії в одних і тих же вузьких спектральних ділянках в досліджуваного об'єкту і об'єкту порівняння (стандарту спектрофотометрії). При цьому має бути відома функція спектральної чутливості приймача випромінювання в комбінації з вживаною оптикою. Як стандарт застосовують або лабораторне джерело (стрічкова лампа розжарювання, вольтова дуга, розряд у водневій лампі, лабораторна модель абсолютно чорного тіла), або одну з небагатьох стандартних зірок з особливо добре вивченою функцією Е l (наприклад, Вега). Найбільш зручний фотографічний метод порівняння, при якому спектр порівняння фотографується поряд із спектром досліджуваної зірки. Проте точність фотографічною А. невисока — порядка 10%. Точніші результати забезпечує фотоелектрична А. (1—2%). Головне джерело погрішностей в А. — земна атмосфера.
Основне вживання А. — визначення температур небесних тіл, раніше всього Сонця і зірок. Результати дозволяють уточнити теоретичні моделі зоряних атмосфер. А. спектральних ліній дає важливі кількісні відомості про хімічний склад, температуру і щільність зоряних атмосфер і газових туманностей.
Літ.: Мартинов Д. Я., Курс практичної астрофізики, 2 видавництва, М., 1967.
