Аріанство, течія в християнстві в 4—6 вв.(століття) Виникло в Пізній Римській імперії, отримало назву на ім'я його зачинає — александрійського священика Арія (греч. Áreios, розум.(помер) у 336). Аріане не приймали основний догмат офіційної християнської церкви, згідно з яким бог-син єдиносущний богові-батьку (ярими захисниками цього догмата виступали архієпископ александрійський Олександр і його наступник Опанас). По ученню Арія, син божий Логос (Христос) — творіння бога, отже, не єдиносущний йому, тобто порівняно з богом-батьком є істотою нижчого порядку. Мабуть, А. було пов'язано з містом, з полісною інтелігенцією і ремісниками. Спроба А. раціоналістично тлумачити природу божества перечила тенденції офіційної християнської церкви, що прагнула до посилення містичних елементів християнської догми. В умовах перетворення християнської церкви на пануючу А., порушуюча одноманітність церковного учення, ставало небезпечним для імперії: релігійно-філософського спори загрожували перерости в політичних. У 325 на Нікейському соборі А. було засуджено як єресь. Проте незабаром імператор Костянтин (розум. у 337) підтримав аріан: А. було визнано офіційно. З поширенням його з середини 4 ст серед німецьких племен (в першу чергу серед готовий) в конфліктах з аріанамі стала виражатися ворожнеча між корінним населенням імперії і готами, з яких комплектувалися дружини, що перебували на службі імператора. А. знов було засуджено на Константинопольському соборі 381; зберігалося після цього лише у варварських державах Зап. Європи і Сівши. Африки.
