Артилерійська дивізія прориву, з'єднання резерву Верховного Головнокомандування Радянських Озброєних Сил. Перші А. д. п. були створені в ході Великої Вітчизняної війни восени 1942 і взимку 1942—43 застосовані в контрнаступі під Сталінградом. Вони були потужним вогневим засобом і призначалися для кількісного і якісного посилення військової артилерії при прориві сильної, глибоко ешелонованої оборони противника. Спочатку А. д. п. мали в своєму складі 8 полків. Потім організація дивізій мінялася. Весной 1943 вони складалися з 6 бригад (легкій гаубичній, мінометній, гарматній, важкій гаубичній і гаубичній великій потужності — всього 356 знарядь і мінометів). Влітку 1944 приступили До формування 7-бригадних дивізій; у їх склад входили легка гаубична, важка гаубична, гаубична великій потужності, мінометна, важка мінометна і гвард.(гвардійський) мінометна бригади. Частина А. д. п. входила в склад арт.(артилерійський) корпусів прориву, останні були окремими. До кінця війни (1945) налічувалося 32 А. д. п. З їх створенням збільшилися можливості оперативного маневрування крупними масами артилерії, полегшувалося управління нею.
