Артамонов Михайло Ілларіоновіч [р. 23.11(5.12) .1898, дер.(село) Вигольово Весьегонського повіту губернії Тверськой], радянський археолог і історик. Член КПРС з 1940. Доктор історичних наук (1941), дійсний член Польської АН(Академія наук) (1960). Професор (1935) і завідувач кафедрою археології (1949) Ленінградського університету. У 1951—64 директор Державного Ермітажу. Дослідник ряду пам'ятників бронзового і залізного століть на Дону, Сівши. Кавказі, Україні. Основні праці присвячені археології і історії скіфів, хазар і ранніх слов'ян. Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і медалями.
Соч.: Середньовічні поселення на Нижньому Доні, Л., 1935; Саркел — Біла Вежа, в збірці: Матеріали і дослідження по археології СРСР, т. 62, Л., 1958; Історія хазар, Л., 1962; Скарби скіфських курганів в зборах Гос. Ермітажу, Прага, 1966; Питання розселення східних слов'ян і радянська археологія, в збірці: Проблеми загальної історії, Л., 1967.
Літ.: Клейн Л. С., До сімдесятиріччя М. І. Артамонова, «Радянська археологія», 1968 № 4.
