Аралов Семен Іванович [18(30) .12.1880, Москва, — 22.5.1969, там же], радянський військовий і державний діяч. Член КПРС з березня 1918. Закінчив Комерційне училище і Комерційний інститут. У соціал-демократичному русі з 1903. Учасник 1-ої світової війни. У червні 1917 очолив фракцію меншовиків-інтернаціоналістів в 3-ій армії. Обирався заступником голови і головою армійського комітету, делегатом 2-го з'їзду Рад і член ЦВК(Центральний виконавський комітет) 2-го скликання від 3-ої армії. Після Жовтневої революції виборний помічник командира полку. З січня 1918 в Червоній Армії, був начальником оперативного відділу штабу Московського військового округу і наркомату по військових і морських справах, член РВС(Реввоєнрада) Республіки (жовтень 1918 — липень 1919), член РВС(Реввоєнрада) 12-ої армії і Південно-західного фронту (липень 1919 — грудень 1920). Після закінчення Громадянської війни заступник командувача Українським військовим округом. З 1921 на дипломатичній роботі: повпред в Литві, Туреччині, Латвії; з 1925 член колегії НКИД СРСР. З 1927 член Президії ВСНХ(Вища рада народного господарства) СРСР, потім член колегії наркомфіна. З 1938 заст. директора Державного літературного музею. У 1941 пішов добровольцем на фронт в дивізію ополчення Київського району Москви. У складі 33-ої армії брав участь в битві під Москвою і потім прошел дорога від солдата до полковника, закінчивши війну у Берліні. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-ої і 2-ої міри, Червоної Зірки, «Знак Шани», польськими орденами, багатьма медалями. З 1946 на партійній роботі в Москві, з 1957 на пенсії.
Опублікував спогади: «Ленін вів нас до перемоги» (1962) і «Спогади радянського дипломата 1922—1923» (1960), а також багато статей в журналах і газетах.
