Аполлінер (Apollinaire) Гийом [псевдонім; сьогодення ім'я і прізвище Гийом Аполлінарій Костровіцкий (Kostrowicky)] (26.8.1880, Рим, — 9.11.1918, Париж), французький поет. Син збіднілої польської аристократки. З 1899 жив в Парижі. Ліриці А. властиві мужня щирість, трагічне відчуття жорстокості життя (цикл «Бестіарій, або Кортеж Орфея», 1911), що злиться з радістю її прийняття, протистояння втратам і часу (стих. «Міст Мірабо», 1912). У книзі віршів «Алкоголь. 1898—1913» (1913) — інтонації народної пісні, і епічний голос великого міста, і заклик випити всесвіт «глоткою Парижа» («Вандем'єр»), і роздум поета про тюремну неволю (цикл віршів «У в'язниці Санте»; у в'язницю А. попав по помилковому звинуваченню в 1911). У творчості А. зіткнулися формалістичний експериментатор і новаторський розвиток класичної традиції. І якщо нині А. сприймається як один з якнайтонших ліриків 20 ст (цикл «Vitam impendere amori» — «Життя присвятити любові», 1917), то перш за все тому, що вплив модерністських шкіл, будь то символізм (повість А. Чародій», що «розкладається, 1908), кубізм («Естетичні роздуми. Художники-кубісти», 1913), футуризм («футуристична антитрадиція, маніфест-синтез», 1913) або сюрреалізм (драма «Сосци Тіресия», пост.(постанов) 1917, видавництво 1918), не зміг скути творчість А. Он виходив з чергової безвиході на свою дорогу — довіри до майбутнього, смаку до життя (цикл новел «Ересиарх і К°», 1910), гротескового осміяння буржуазного здичавіння (книга іронічної прози «Поет убитий», 1916), до «нового» реалізму («Новий сенс і поети», мова А. 26 листопада 1917).
Напередодні 1-ої світової війни А. передбачав, що настає «час революцій». У війні він бачив безглузде знищення людини людиною, але в 1914 добровольцем вступив у французьку армію: прагнення звільнити Польщу — одна з причин цього рішення. Був важко поранений. Перші військові вірші, адресовані «прекрасній пані», в традиціях куртуазної лірики, забарвлені войовничим презирством до ворога (збірка «Послання до Лу», 1915, видавництво 1955). Але А. створив і ліричну хроніку трагічного сприйняття війни («Калліграмми. Вірші Світу і Війни. 1913—1916», 1918). Підсумковий роздум А. у містерії-буф «Колір часу» (1918, опубл.(опублікований) 1920) над власницьким світом звучить як грізне звинувачення епосі самогубного індивідуалізму. Формалістичні експерименти А. канонізували дадаїсти і сюрреалісти, а трагедійний ліризм поета і його оптимістичну віру в торжество «зорі над сутінками» сприйняли П. Елюар, В. Незвал і Л. Арагон.
Соч.: (Euvres completes, t. 1—4, P., 1965—66: (Euvres роétiques. P., 1956 (є бібл.); у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вірші, пер.(переведення) М. П. Кудінова. Стаття і прим.(примітка) Н. І. Балашова, М., 1967; Вірші (Вступ П. Антокольського), «Іноземна література», 1969 № 1.
Літ.: Durry М. J., G. Apollinaire. Alcools, t. 1—3, P., 1956—64; G. Apollinaire, [ser. 1—6], «La revue des lettres modernes», 1962 № 69—70; 1963 № 85—89; 1964 № 104-107; 1965 № 123-126; 1966 № 146-149; 1967 № 166-169; Guillaume Apollinaire. Etudes et informations, réunies par M. Déсаudin, «La revue der lettres modernes», 1966? 5; «Europe», 1966 nov.—déс.,? 451—52 (номер присвячений A.); Adema M., Bibliographie générale de l''oeuvre de G. Apollinaire, P., 1949.
