Ананьінськая культура, археологічна культура залізного століття, поширена в 8—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера) в басейні Ками, частково середньої Волги, Вятки і Белой. Назва по селу Ананьіно (Елабужський район Татарської АССР), поблизу якого в 1858 був відкритий могильник А. до. Племена А. до. займалися землеробством підсічки, скотарством, полюванням і рибальством; знали металургію міді, бронзи і заліза (знайдені бронзові і залізні наконечники стріл і копій, кинджали, ножі, кльовци, бронзові сокири-кельти і ін.). Виготовляли своєрідний круглодонний глиняний посуд, знаряддя з кісті, а також тканини з шерсті і рослинного волокна. Встановлено існування торгівельних зв'язків з племенами Кавказу і Сибіру, скіфами, сарматами і ін. Городища А. до. розташовувалися на мисах річок і були захищені валами, ровами і частоколами; житла переважно наземні. Померлих ховали в грунтових могилах. Були поширені культи: жіночого божества, піднебіння, сонця. Знахідки свідчать про розпад первіснообщинних стосунків, виділення родової верхівки і військових вождів, виникнення патріархального рабства; жінки знаходилися в підлеглому положенні. Багато учених рахують племена А. до. предками сучасних удмуртів і комі-зирян.
Літ.: Збруєва А. Ст, Історія населення Прікамья в ананьінськую епоху, М., 1952 (МІА № 30); Бадер О. Н., Нарис робіт Камськой археологічній експедиції в 1953 — 54 рр., «Уч. зап.(західний) Пермського гос.(державний) університету», 1956, т. 11, ст 3.
