Акведук (від латів.(латинський) aqua — вода і duco — веду), водоводів (канал, труба) для подачі води до населених пунктів, зрошувальним і гідроенергетичним системам з розташованих вище за їх джерела. А. називають також частину водовода у вигляді моста над яром, річкою, дорогою. Наземні (з відкритими лотками) і підземні А. споруджувалися з 2-го тис. до н.е.(наша ера) в країнах Древнього Сходу, а також в Древній Греції (з 7 ст до н.е.(наша ера)). Частково збереглися А. м. Риму (з 4 ст до н.е.(наша ера); їх загальна довжина була 436 км., з них 55 км. — мостові споруди) і провінцій Римської імперії. Арочні кам'яні мости — А. із закритими лотками шириною 1—1,7 м-коду, досконалі по конструкції і величні по архітектурі, з прольотами арок від 5, 6 м-код (акведук Марция, Рим, 140 до н.е.(наша ера)) до 25 м-коду (т.з. Пон-дю-Гар, поблизу Німа, Франція, кон. 1 ст дон. е.), досягали висоти до 49 м-код і протяжності близько 300 м-код (нині чинний А. поблизу Сеговії, Іспанія, 109 н.е.(наша ера)). В середні віки споруджені Бургасськие А. (близько 6 ст) поблизу Константинополя і ряд пізніших у Франції, Італії, Іспанії. У сучасній зрошувальній і гідроенергетичній системах мостові частини А. (з арочними, рамними або балочними конструкціями) споруджують з бетону, залізобетону, металу, рідше — з дерева. Найбільш поширені А., у яких стінки і днище лотка (переважно прямокутного перетину) або труби є пролітними конструкціями моста, що несуть. У місці з'єднання моста з каналом зводять підпірні стінки, службовці одночасно і протифільтраційним пристроєм. Прикладом сучасного А., вирішеного в монументальних формах, є А. на р. Раздан в Єревані (1949, архітектор Р. Ісраєлян, інженер Р. Егиян).
Літ.: Aschby Th., The aqueducts of ancient Rome Oxf., 1935; Грішин М. М., Гідротехнічні споруди, т. 2, 2 видавництва, М., 1955.
