Абхазька мова , один з младопісьменних кавказьких (іберійсько-кавказьких) мов, входить до абхазсько-адигськую групи. Поширений переважно в Абхазькій АССР (близько 65 тис. тих, що говорять) і в Туреччині. Представлений двома діалектами — абжуйським, лежачим в основі літературної мови, і бзибським. Фонетика А. я. характеризується бідністю вокалізма (фонеми «а» і «''» з широким фонетичним варіюванням) і багатством консонантизму (у літературному мові 58 фонем, в бзибськом діалекті — 65). Наголос фонологічно значимо.
Морфологічний тип А. я.— агглютінатівний з розвинених префіксних буд. У наявності елементи полісинтетізма. При простоті іменної морфології дуже складна дієслівна. Є ряд загальних для імені і дієслова категорій (категорія людини і речі, числа, прітяжательності, загальні частки). Відміна відсутня. Замість приводів уживаються послелоги. Дієслова діляться на перехідних і неперехідні, статичні і динамічні. Серед дієслівних категорій: обличчя (відмінювання багатоособисте), число, версія, потенциаліс, взаємність, союзность, каузатів, час, нахил і ін. Є складна система превербов. Широко використовуються інфінітниє і дієприслівникові утворення, що виконують функцію підрядних речень. У словотворенні важливу роль грає словоскладання. У лексиці є тюркизми, грузінізми і русизми. Прийнята в 1928 писемність на основі латинської графіки в 1938 була перекладена на грузинську, а в 1954 — на російську графіку.
Літ.: Услар П. До., Етнографія Кавказу. Мовознавство, т. 1. — Абхазька мова, Тіфліс, 1887; Марр Н. Я., Абхазько-російський словник, Л., 1926; Бгажба Х. С., Бзибський діалект абхазької мови, Тб., 1964; Ломтатідзе До. Ст, Абхазька мова, в кн.: Мови народів СРСР, т. 4. — іберійсько-кавказькі мови, М., 1967: Граматика абхазької мови, Сухумі, 1968.
