Істпарт, Комісія з історії Жовтневої революції і РКП(б), займалася збиранням, науковою обробкою і виданням матеріалів по історії Комуністичної партії і Жовтневої революції. Спочатку в серпні 1920 створений при Державному видавництві: 21 вересня 1920 СНК(Рада Народних Комісарів) прийняв постанову, підписану Ст І. Леніном, про установу І. при Наркомпросе; 1 декабря 1921 він перейшов в ЦК РКП(б) на правах відділу. Спочатку в І. входило 9 чоловік, СНК(Рада Народних Комісарів), що призначаються, згодом склад його був збільшений. Очолювала І. колегія (з 1924 — рада). Повсякденне керівництво його роботою здійснювала Президія: голова (М. С. Ольмінський), його заступник (М. Н. Покровський) і секретар (Ст Ст Адоратський). І. складався з 2 підкомісій: по історії Жовтневої революції (керівник М. Н. Покровський) і по історії партії (керівник В. И. Невський). Членами І. у різний час були: Адоратський, А. Я. Аросев, Н. Н. Батурін, Ц. С. Бобровськая (Зеліксон), А. С. Бубнов, Ст А. Бистрянський, Про. А. Варенцова, А. І. Елізарова, П. Ф. Куделлі, П. Н. Лепешинський, М. Н. Лядов, З. И. Міцкевич, Невський, С. А. Піонтковський, М. А. Савельев і ін. Для вивчення історії польського революційного руху при І. була створена Польська комісія. У її роботі брали участь Ф. Е. Дзержінський, І. С. Уншліхт, А. Е. Варський, Ф. Я. Кон, С. С. Дзержінськая, Ю. Ю. Мархльовський і ін. У найбільших містах, в національних республіках і областях в 20-і рр. існували місцеві бюро І. На фабриках і заводах, в червоноармійських частинах і ін. створювалися групи сприяння І. І. видавав понад 30 журналів і різних збірок. З 1921 І. видавав журнал «Пролетарська революція» і «Бюлетень Істпарта», з 1922 бюро Петрограду І. — журнал «Червоний літопис», Істпарт ЦК КП(б) України — «Літопис революції» і так далі І. зібрав велика кількість матеріалів по історії партії, документів Леніна і заклав основи історичного партархива і центрального партійного книгосховища. Випустив 3 видання книги «ВКП(б) в резолюціях її з'їздів і конференцій», 6 томів хроніки подій Жовтневої революції, перевидав протоколи 2—4-го, 6—7-го партійних з'їздів, 7-ої Всеросійської (Квітневою) конференції РСДРП(б), газети «Іскра», «Вперед», «Нове життя», «Пролетар», «Правда» (1917), опублікував велике кількість збірок історіко-партійніх документів (у тому числі документів Леніна), спогадів учасників революційних подій, біографічних довідників, науково-дослідних і популярних робіт. І. створював архіви, історико-революційні бібліотеки, музеї, виставки, проводив доповіді, лекції, вечори спогадів. На базі виставок по історії РКП(б) (1921—22) і «Червона Москва» (1922), організованих І., був створений в 1924 Державний музей Революції СРСР. І. став крупним науковим і видавничим центром країни по історії партії, революційного руху, Жовтневої революції і Громадянської війни, об'єднав багаточисельні кадри істориків-марксистів. Постановами ЦК ВКП(б) від 10 травня і 20 серпня 1928 І. був об'єднаний з Інститутом Ст І. Леніна. Мережа місцевих І. була скорочена, найбільші з них до 1931 були перетворені в науково-дослідні інститути історії партії, а останні до кінця 30-х рр. припинили своє існування.
Літ.: Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 4, М., 1966, гл.(глав) 4, 7.
