Індонезійці (orang-orang Indonesia), самоназваніє жителів Республіки Індонезії. 96% населення країни складають власне і., що говорять на різних індонезійських мовах малайсько-полінезійської сім'ї і що належать до малої раси південномонголоїда. У широкому значенні терміном «І.» позначають всіх громадян республіки, як власне і., що так і говорять на неіндонезійських мовах северо-хальмахерцев, папуасів, китайців Індонезії і ін. Лінгвісти, а також етнографи інколи називають І. всі народи, що говорять на мовах індонезійської гілки, у тому числі і що живуть за межами Індонезії. Чисельність І. — громадян Індонезії — 124,9 млн. чіл. (1971, оцінка). Загальне число народів країни — більше 150, мов і діалектів — більше 1000. 90% населення країни складають 13 найкрупніших народів (більше 1 млн. кожен). Більшість І. (близько 84% ) сповідає іслам, біля 2% — різновид індуїзму, близько 4% — християнство, 3% — буддизм і конфуціанство (китайці), близько 5% — древні традиційні вірування. У формуванні власне і. брало участь декілька етнічних компонентів, що відносяться до раси південномонголоїда, меланезійському і веддоїдному антропологічним типам екваторіальної (негро-австралоїдной) раси і частково до европеоїдам. Південномонголоїди з'являлися на архіпелазі декількома хвилями з південно-східних районів материкової Азії починаючи з рубежу 3—2-го тис. до н.е.(наша ера), і зустрілися тут з веддоїдним і меланезоїдним населенням. В результате зовнішніх і внутрішніх міграцій, що продовжувалися, і етнорасових контактів склалася сучасна етнічна картина Індонезії. Різні народи країни знаходяться на різних рівнях соціально-економічного і культурного розвитку. У яванців, сунданцев (сундов), малайців Індонезії, бугов, макассаров, мінангкабау, а також в мадурцев, аче, банджаров, батаков балійцев і ін. розвиваються капіталістичні стосунки; в сасаков, даяков, тораджей, ніасцев, багатьох народів Молуккських і Малих островів Зондських сильні пережитки общинно-родовіх стосунків; є племена, що зберегли межі глибокої первісності: папуаси, кубу, акити і ін. До рубежу 19—20 вв.(століття) відноситься початок формування сучасних націй (перш за все яванцем), а також процес становлення загальноіндонезійської самосвідомості. У останні десятиліття йде інтенсивний процес етнічної і національної інтеграції і консолідації у всіх крупних народів. Довкола найбільш крупних народів групуються сусідні малі народи. Паралельно йде процес зближення народів країни. Мовою спілкування і державною мовою стала індонезійська мова (за походженням малайський) — бахаса Індонесия. Культура І. розвивалася в умовах острівного середовища і багатообразних впливів: індійських (з рубежу н.е.(наша ера) по 15—16 вв.(століття)), арабських і ширше — мусульманських в 10—17 вв.(століття), китайських з рубежу н.е.(наша ера), європейських — з 16 ст Відрізняючись великою різноманітністю, культура І. в той же час має багато загальних меж — як генетичних, так і придбаних впродовж століть в результаті внутрішніх і зовнішніх контактів. Про історію, господарство і культуру І. см також в ст. Індонезія .
Літ.: Народи Південно-східної Азії, М., 1966 (бібл.); Маретін Ю. Ст, Особливості бахаса Індонесиа як державної мови Республіки Індонезії, в кн.: Питання соціальної лінгвістики, Л., 1969; Mcvey R. Th. (ed). Indonesia, New Haven, 1963 (Survey of worlds cultures, 12); Tanah air kita. A book on the country and people of Indonesia, 5 ed.. The Hague — Bandung [196 — ].
