Ільін Іван Олександрович
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Ільін Іван Олександрович

Ільін Іван Олександрович [16(28) .3.1882, Москва, — 21.12.1954, Цюріх], російський релігійний філософ, представник неогегельянства . Закінчив юридичний і історико-філологічний факультети Московського університету. Приват-доцент (1912), професор (з 1918) Московського університету. Автор найбільш значного в історії російського ідеалізму праці про Гегеле («Філософія Гегеля як вчення про конкретність бога і людини», т. 1—2, 1918, йому.(німецький) пер.(переведення), Берн, 1946), що отримав широкий відгук в сучасній буржуазній філософії. У освоєнні філософії Гегеля І. бачила дорога до самостійного вироблення «змістовного метафізичного» світобачення. Характеризуючи її як систематичне розкриття пантеїстичного релігійного досвіду, І. убачає кризу гегелівської філософії в нездатності «розумного поняття» повністю підпорядкувати і пронизати собою «ірраціональну стихію» емпіричного світу. Це обумовлює, по І., постійне вагання Гегеля між «прихованою формою дуалізму» і «запереченням конкретної емпірії». І. підкреслює універсальне значення поняття «спекулятивно-конкретного» в гегелівській системі в його зіставленні з «конкретно-емпіричним» і «абстрактно-формальним». Для подальших філософських робіт І. характерне звернення до свого роду феноменології релігійного досвіду, в центрі якої коштує поняття «релігійного акту» як «особистого духовного стану» людини.

загрузка...

  Висланий з СРСР в 1922 за антиреволюційну діяльність. До 1934 жив і викладав в Берліні, з 1938 — в Швейцарії. Активно брав участь в антирадянській діяльності російської еміграції.

  Соч.: Криза ідей суб'єкта в наукоученії Фіхте старшого, «Питання філософії і психології», 1912, кн. 111(1) і 112(2): Релігійний сенс філософії, Париж, 1925; Про опір злу силою, Берлін, 1925; Аксіоми релігійного досвіду, т. 1—2, Париж, 1953; Об суть правосвідомості, Мюнхен, 1956.

  Літ.: Історія філософії в СРСР, т. 4, М., 1971; Hegel bei den Slaven, hrsg. von D. Tschizewskij, 2 Aufl., Darmstadt, 1961, S. 360—68.

  Ю. Н. Попів.