Єпископ (грецьке episkopos, буквально— спостерігач), в православній, католицькій і англіканською церквах вищий духовний сан священнослужителів, глава церковно-адміністративних територіальних одиниць (єпархій, діоцезов). Як керівники майном ранньохристиянських общин засвідчені християнськими літературними пам'ятниками почала 2 ст (Послання Ігнатія Антиохійського). Вже до кінця 2 ст Е. зосередили в своїх руках духовну, судову влада, а також захопили право розпоряджатися майном общини: поступово склався монархічний епіськопат. З 4 ст серед Е. намітилося ієрархічне ділення на патріархів, митрополитів (частина з яких має титул архієпископів) і власне Е. Тітул Е. зберігся в деяких протестантських церквах (окрім англіканської), але в них Е. — не священнослужитель, а особа, що виконує по перевазі чисто адміністративні функції.
