«Франкський діалект», незавершена робота Ф. Енгельса – обширна примітка до його праці «До історії древніх германців» (1-я половина 80-х рр. 19 ст). Має самостійне лінгвістичне значення. Присвячена рішенню питання про місце франкського діалекту серед іншого німецького говору і його ролі в становленні і розвитку сучасних герм.(німецький) мов. Грунтуючись на ретельному вивченні письмових пам'ятників і критично використовуючи досягнення в області герм.(німецький) мовознавства, Енгельс приходить до висновку про те, що в 6–7 вв.(століття) франкський діалект був самостійним діалектом, що представляв перехідну ланку від верхненемецкого до саксонського і фризького, тобто перш за все від алеманнського до інгевонському, і що, отже, франки не представляли простий суміші різних племен, але були самостійним основним німецьким плем'ям, іськевонамі. Енгельс встановив, що 2 основних франкських говір – салічне і ріпуарськоє – знаходять продовження в сучасних герм.(німецький) мовах і діалектах. Салічний прислівник продовжує жити в обох нідерландському говорі – фламандському і голландському (і, отже, основою утворення нідерландської літературної мови послужив франкський діалект), а ріпуарськоє – в діалектах Рейнської області
«Ф. д.» займає особливе місце в мовознавстві не лише як конкретне дослідження по германістиці; робота містить найважливіші загальномовознавчі положення і зберігає методологічне значення як зразок вживання історичного матеріалізму в дослідженні мови. Вона стала надбанням наукових кругів завдяки дослідженням сов.(радянський) мовознавців-германістів. Вперше опублікована в СРСР («Франкський діалект», 1935).
Літ.: Енгельс і мовознавство. Сб. статей М., 1972.
