«Пролетарська революція і ренегат Каутський», робота Ст І. Леніна, в якій розвивається марксистське вчення про соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату, роздяглися опортуністичні погляди одного з лідерів 2-го Інтернаціоналу До. Каутського, викладені в його брошурі «Диктатура пролетаріату» (Відень, серпня 1918). Книга Леніна написана в жовтні — листопаді 1918, в грудні вийшла окремим виданням в Москві (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 37, с. 235—338). У передмові Ленін вказував, що «... розбір софізмів ренегатств і повного зречення від марксизму в Каутського є необхідним», т.к. вопрос про пролетарську революцію став практично в порядок дня у ряді держав (там же, с. 237). Тому ще до виходу книги Ленін дав критику брошури Каутського в статті під тією ж назвою, опубліковану в «Правді» 11 жовтня 1918: «... Каутський, випускає книгу про диктатуру пролетаріату, тобто про пролетарську революцію, книгу в сто разів ганебнішу, обурливішу, більш ренегатство, ніж знамениті «Передумови соціалізму» Бернштейна» (там же, с. 101). Стаття була відправлена за кордон і незабаром опублікована в Швейцарії. У 1919 книга Леніна видана в Німеччині, Австрії, Італії, Англії і Франції, а потім і в ін. країнах.
Ленін показує, що Каутський перекрутив вчення К. Маркса про диктатуру пролетаріату і обмовив досвід соціалістичної революції в Росії. Ідеї повстання і пролетарської диктатури Каутський оголосив продуктом епохи примітивного стану робочого руху; він стверджував, ніби пролетаріат може звільнити себе, лише ставши більшістю нації і досягнувши в умовах буржуазного суспільства «достатній зрілості і цивілізованості». Тим самим він прагнув відвернути увагу робітників від проблем пролетарської революції укріпити в них ілюзії реформістів про можливість мимовільної еволюції капіталізму в соціалізм. Каутський маскував свій опортунізм словесним визнанням правоти марксизму, нібито захистом ортодоксального марксизму від спотворень його більшовиками, яких змальовував волюнтаристами, не досвідченими в економічній теорії Маркса і тому прагнучими здійснити соціалістичну революцію, не дивлячись на економічну відсталість Росії. Всі ці софізми були розбиті Леніном.
Ленін викрив спотворення марксистського визначення диктатури пролетаріату Каутським, заперечуючим основну ознаку цього поняття — революційне насильство з боку пригноблюваного класу, яке необхідне для подолання опору експлуататорів. Ленін підкреслював, що експлуататорські класи ні своєї влади, ні своїх багатств добровільно не поступляться трудящим. «Перехід від капіталізму до комунізму, — вказував Ленін, — є ціла історична епоха. Поки вона не закінчилася, у експлуататорів неминуче залишається надія на реставрацію, а ця надія перетворюється на спроби реставрації» (там же, с. 264). Тому, заявляв Ленін, революційне насильство — абсолютно необхідна умова здійснення пролетарської революції. Підкреслюючи роль насильства в пролетарській революції, Ленін в той же час не унеможливлював мирного узяття влади пролетаріатом, без озброєного повстання і громадянської війни у тому випадку, коли експлуататорські класи не можуть чинити озброєного опору звитяжній революції. Але саме тому, учив Ленін, пролетаріат і його революційна партія повинні опановувати всі форми класової боротьби і застосовувати їх залежно від обстановки.
Відхилившись від класового аналізу буржуазної держави, Каутський поставив питання про «демократію взагалі» і «диктатурі взагалі», доводячи «перевагу» демократії над диктатурою і звідси — непридатність пролетарської диктатури для побудови соціалізму. Ленін розкрив корінну протилежність буржуазної і пролетарської демократії і показав, що в суспільстві, розділеному на антагоністичні класи, немає «чистої демократії». Поки існують різні класи, можна говорити лише про класову демократію, про демократію на користь певного класу. Ленін викрив збочення Каутським суті Сов. влади як державної форми диктатури пролетаріату. Він показав, що в Росії, в результаті перемоги Жовтневої революції 1917 і встановлення пролетарської диктатури, вперше виник вищий тип демократії — демократія пролетарська, однією з форм якої є Радянська влада. Пролетарська демократія, вказував Ленін «... дала небачений в світі розвиток і розширення демократії саме для гігантської більшості населення, для експлуатованих і трудящих» (там же, с. 256). У буржуазній демократичній державі капіталісти всіляко усувають маси від участі в управлінні; Радянська влада, навпаки, вперше в світі залучає трудящих до безпосереднього активного управління державою.
Ленін показав правильність тактики більшовиків в період імперіалістичної війни, підготовки і проведення Жовтневої революції. «Ця тактика, — писав він, — була єдино інтернаціоналістською, бо проводила максимум здійсненного в одній країні для розвитку, підтримки пробудження революції у всіх країнах» (там же, с. 304). Більшовизм, підкреслював Ленін, вказав народам вірну дорогу до порятунку від жахів війни і імперіалізму і тому маси трудящих всіх країн з кожним днем переконуються, що «... більшовизм годиться як зразок тактики для всіх» (там же, с. 305). Більшовизм створив ідейні і тактичні основи дійсно пролетарського і комуністичного 3-го Інтернаціоналу, що враховує завоювання мирної епохи і досвід епохи, що почалася революцій.
Книга Леніна є блискучим прикладом захисту революційного учення Маркса — Енгельса, зразком творчого розвитку марксизму в нових історичних, умовах.
На січень 1973 книга в СРСР була видана 116 разів накладом 3360 тис. екз.(екземпляр) на 38 мовах; до 1970 за кордоном — 106 разів.
Літ.: Ленін Ст І., Пролетарська революція і ренегат Каутський, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 37, с. 101—10, 235—338; Історія КПРС, т. 3, книга 2, М., 1968.
